Про страшну трагедію свідчать спогади
Трагедія голодомору офіційно заперечувалась протягом багатьох десятиріч, але є моральний обов’язок перед минулими і наступними поколіннями українців – увіковічнити пам'ять жертв та постраждалих. В фондах Маневицького краєзнавчого музею зберігаються спогади уродженців Чернігівської, Вінницької, Херсонської, Сумської областей які були свідками цієї страшної трагедії.
Іванюк Марія Петрівна, 1921 р.н. уродженка с. Крути Чернігівської області, маневичанка: «Їли траву, товкли кору (солодку) з дерев на паляниці. За 17 км ходили в Ніжин по хліб, а бувало і їздили в Одесу, також з батьками їздила в Росію міняти хустки «солісівки» на хліб…»
Зарічанська (Гуртова) Ольга Романівна, народилася в селі Вовчок, Ольгапільського району Вінницької області, жителька Великої Осниці: «В 1933 році мені було 10 років. Це був період під гаслом «Лишки хліба державі». У заможних забирали все підряд. Особливо тяжко було багатодітним сім’ям. Діти ходили опухлі і помирали з голоду. Варили лободу або бурячиння, потім його перекручували, добавляли трохи муки і пекли млинці. Того року було багато жолудів. Ми ходили весною до лісу з торбами, збирали жолуді. Їх сушили у печі, потім перемелювали і добавляли до лободи та пекли коржі. Жолуді були чорні, тому зуби у всіх були чорні. Коржі з жолудів були дуже гіркі. Пам’ятаю, люди говорили, якби дожити до брендуші (рослина, в якої корінь-бульбочки мають солодкий смак)».
«…Мама розповідала, що їздили люди з села у Західну Україну за хлібом. Везли полотно, рядна, скатерки і міняли на хліб, картоплю. Повертаючись їхали на верху вагонів. Були випадки, коли гаками їх стягували з вагонів і вони гинули. Мама говорила, що якби не Західна Україна, вимерло б усе село…»
Чхало Марія Дмитрівна, народилася у селі Волява Городищенського району на Черкащині, маневичанка: «Нас, дітей, збирали щоранку в дитячий садок. Там годували кип’яченою водою, зафарбованою пшоняними висівками, але ними не можна було вгамувати голоду. Ми обривали листя на деревах, припікали їх над плитою і їли. Масово люди почали вмирати у квітні. Оживала навколишня природа, несамовито співали солов’ї, а людські трупи валялися і на городах, і в дворах, у хатах і на дорозі. Ніхто покійників не оплакував і не робили домовин, копали біля хати ямку і вкидали туди тільця немовлят разом з молодими батьками. У садочку нашої тітки ще досі зберігається три хрести…»
|
| Категорія: Офіційно | Додав: novadoba (09.12.2013)
| Автор: Петро Хомич
|
| Переглядів: 464
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
