Статті
Меню сайту
Форма входу
Рубрики
Привітання до свят [15]
Святкуємо [79]
Офіційно [408]
Вісті з державної адміністрації [50]
Районна рада інформує [49]
Управління Пенсійного фонду інформує [25]
Районний центр зайнятості інформує [30]
З прокуратури району [44]
Міліцейський кур'єр [48]
Соціальний захист [90]
Повідомлення з РАЕС [44]
Абетка здоров'я [59]
Материнка [125]
Криниченька [38]
Добрий господар [49]
Молодіжна палітра [50]
Спорт [105]
Люди рідного краю [200]
Село і Люди [29]
Інтерв'ю до ювілею [4]
З редакційної пошти [72]
Творчість наших читачів [75]
На суботній добривечір [124]
Оголошення та реклама [21]
Пошук
Наше опитування
Як Вам наш сайт?
Всього відповідей: 206
Погода
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Вітаю Вас, novadoba · RSS 29.03.2024, 00:27

Головна » Статті » Районна рада інформує

Від лісової стежини - до цивілізованих доріг

      З історії розбудови шляхів сполучення на Маневиччині

     Важко уявити заклопотане сьогодення без нинішніх доріг. Вони, ніби густою павутиною, переплели всю територію району. Добротні, десь гірші, а де-не-де частково розбиті, тягнуться від села до села та до райцентру. Загальна довжина теперішніх шляхів у межах Маневиччини сягає близько тисячі кілометрів, з яких 490 км  складають бруковані та асфальтовані дороги.

     Навіть не сотнями років вимірюється життєвий шлях поліщуків, як і в цілому людства, до рівненьких асфальтованих чи асфальтобетонних віток сполучення. Спробуємо прослідкувати їх етапність розбудови.

     В наших краях серед боліт і лісів, річок та озер, як і в усьому історичному просторі, ще в сиву давнину, прадавні часи «першою ластівкою» для комфортнішого спілкування навколишніх племен стала звичайна стежина. Саме її доводилося прокладати через лісові хащі відчайдушним мисливцям або не менш сміливим рибалкам, які наполегливо добиралися до багатющих рибою утаємничених лісових водойм. Малопомітна стежечка, найперше, привела до бажаного спілкування первісних жителів сусідніх стійбищ, селищ, а пізніше поєднала і цілі племена. Більш помітна мисливська стежка завжди перепліталася з  припорошеними переходами звірини. Через що, очевидно, не випадковим є збіг двох споріднених слів української мови – стежка та стежити. Перші мисливці ретельно відслідковували свої майбутні трофеї на цих доволі вузенько утоптаних але надивовиж облюбованих тваринами смужечках дикої, ніким не зачепленої суші. Напевне, тут зародилася у прадавніх пращурів перспективна мрія приручення звірини – поступово наблизити її, прихилити і поставити на службу людині.

     Як відомо з історії, саме процес виділення скотарських племен став передумовою для першого великого суспільного поділу праці – відокремлення скотарства від землеробства, що викликало особливі потреби в людини до обміну продуктами харчування, іншими предметами вжитку. Так виникає необхідність примітивної механізації та появи доріг, що поєднували не лише окремі поселення, але й цілі території.

     За висновками Григорія Охріменка, «…колісний транспорт був відомий на Волині та Волинському Поліссі вже у мідному віці(ІІІ тис. до н.е.) у зв’язку з приходом сюди носіїв культури лійчастого посуду з-за Західного Бугу».(1) Очевидно, на цей період і припадає поява перших більш-менш залежних від людини(цивілізованих їх ще не можемо назвати) доріг у наших краях.

     Проте досконаліших шляхів сполучень, ніж русла річок, на той час не варто було і шукати. Не одне століття сумлінно відслугували жителям Полісся води Стиру, Стоходу, Кормину, Черевашки та ще кількох невеличких річечок, що дотепер протікають територією району вже реформовані меліорацією в канави, рівчачки та потічки.

     Великий дослідник українського Полісся Олександр Цинкаловський зазначав, що «…повноводна Прип’ять і її допливи між Дніпром і Бугом вже з найдавніших часів зв’язували водну систему цих рік у могутній водний шлях між басейнами Чорного і Балтійського морів…».  Окрім цього, історик переконливо вказував на наявність постійних водних торгових шляхів, які «…можна усталити на підставі знахідок чисельних скарбів римських монет і привозів, що значать їх вздовж волинських рік у глибину Полісся».

     Яскравим підтвердженням версії є скарби чи поодинокі римські монети, знайдені на території області у різні часи в місті Луцьку та ще в 22 населених пунктах. Подібні знахідки зареєстровані в селі Городок та селищі Колки нашого району.

     Водні артерії поліських річок активно і безальтернативно експлуатувалися пращурами до ХУІІ століття. Навіть ще в 1862 році за статистичними даними Луцького повіту з 8-ми пристаней, серед яких називаються Новосілки та Колки, за межі губернії відправлялися по річці Стир барки (теперішні пороми), плоти, човни з торгівельним багажем, переважно пшеницею та лісоматеріалами в 70350 пудів.

     Утвердженню стабільних грунтових доріг у період до У-УІ століть недостатньо сприяли існуючі примітивні зв’язки, а з розвитком торгівлі, у УІІІ-ХІІ століттях не давали змоги зовнішні напади та внутрішні міжусобні війни.

     Вкрай негативно вплинула на розвиток наших земель, небачена на той час по своїй жорстокості, навала монголо-татарських орд. За підрахунками М.І.Теодоровича, волинські терени більше 40 разів піддавалися татарським нападам. У цей період ліси та болота Полісся надійно ховали багатьох жителів навколишніх територій.

     Одночасно можна висловити припущення, що саме загарбницькі походи багатотисячного татарського війська залишали після себе добре второвані широкі та безкінечні шляхи, що пізніше бралися за основу для підтримки стосунків з мешканцями сусідніх регіонів, навіть міждержавних економічних, політичних, виробничих, культурних і побутових взаємин. Окремі дослідники схиляються до думки, що «…розгалуження відомого татарського Чорного шляху своїми рукавами сягають…глибокого Полісся». В небагатьох населених пунктах району і дотепер співають старовинні пісні про ці сумні та трагічні події. У окремих з них збереглися ще й назви урочищ татарського походження.

     Помітний вплив на становлення наземних маршрутів у період середньовіччя відіграє входження Полісся до Великого князівства Литовського (1340-1569 рр.). Тодішні, особливо, важливі правові моменти фіксуються староруською мовою в документах, названих Литовськими статутами. Один з них, до речі, іменований «Волинським»(1566р.). Аналіз цих кодексів та інших документів вказує на наявність важливого торгівельно-магістрального шляху Луцьк-Пінськ. Дослідник С.Шинкар документально підтверджує, що Колки ще в УІУ столітті були сполучені з Луцьком торговельним шляхом. Ця дорога на той час називалася «гостинцем», тобто шляхом, яким пересувалися «гості» - у теперішньому розумінні купці.

     Багаті торгівельники з Луцька через Жидичин, Рожище, Четвертню, Колки, Чорторийськ, Козлиничі, а далі вздовж Стиру повільно, проте гарантовано, діставалися до Пінська, інших міст теперішньої Білорусі та в Литву.

     Дещо пізніше, в 1595 році, саме цим напрямком пройшли багатотисячні загони козацьких повстанців добре відомого в історії ватажка та захисника бідарів Северина Наливайка. Йдучи на Білорусь по лісових та заболочених територіях, козаки проторували й інші регіональні менш значимі шляхові вітки. Одна з них проходила з Четвертні, понад Боровичами, Грузятином, через Довжицю, Собятин, Северинівку (за одним із переказів, тут зупинявся на ночівлю Северин Наливайко), Лісово, Костюхнівку з виходом до Стиру. В межах Борович та Грузятина цей шлях і дотепер називають Семенків(Семейків).

     Інша вітка розгалужувалася в Довжиці. Проходила через Загорівку, можливо Яблуньку, Оконськ, Маневичі(теперішнє Прилісне), Городок, Карасин, Лишнівку, Гриву, до Червищ і далі понад Стоходом у білоруському напрямку.

     Лісові дороги, сформовані козацькими загонами в кінці ХУІ століття, поступово набирали характеру постійних грунтових шляхів і надалі ставали основою для розбудови віток сполучення між населеними пунктами. Цей період тривав сотні років.

     Волею долі, а можливо за чиєюсь обізнаністю чи просто таки розумною вказівкою, малопомітні поліські дороги незабаром включаються до транзитної солеторговельної сухо путньо-річкової траси, що вела через наші землі з Прикарпаття до Литви. Як відомо, складські приміщення солі по дорозі в Литву розташовувалися саме в Колках.

     Підтримка належного стану чи розбудова місцевих доріг покладалася на поміщицькі маєтки через запровадження ще в ХУ столітті додаткової повинності по будівництву та ремонту мостів, шляхів, гребель – шарварку(у перекладі з німецької – спільної роботи). У різні часи тривалість відробітку становила від 3 до 24 робочих днів із селянського двору.

     Становленню доріг на Поліссі дещо спричинили і загарбницькі походи шведів під час Північної війни 1700-1721 років та французів у 1812 році. Проте, коли шведи дійшли до Полтави, то французькі війська обмежилися перебуванням навколо Ковеля, Ратного, Любомля, серед поліських боліт побіля річок Стир, Стохід, Турії. Набагато більше їх цікавила  Москва. Беззаперечним тут є одне – після цих воєн Росія привертає увагу до поки що примітивної, але розбудови сталих транспортних віток – військових доріг. Таким чином, у ХІХ столітті через села Лишнівку, Карасин, Маневичі(теперішнє Прилісне), Оконськ, Довжицю, Колки проходить визначена на схемах-мапах військова дорога та поштовий тракт, до зведення яких залучалися переважно місцеві селяни-кріпаки.

Далі буде.

Категорія: Районна рада інформує | Додав: novadoba (30.09.2013) | Автор: Микола БОРБИЧ
Переглядів: 628 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Copyright "Новадоба"" © 2013
Зробити безкоштовний сайт з uCoz