Статті
Меню сайту
Форма входу
Рубрики
Привітання до свят [15]
Святкуємо [79]
Офіційно [408]
Вісті з державної адміністрації [50]
Районна рада інформує [49]
Управління Пенсійного фонду інформує [25]
Районний центр зайнятості інформує [30]
З прокуратури району [44]
Міліцейський кур'єр [48]
Соціальний захист [90]
Повідомлення з РАЕС [44]
Абетка здоров'я [59]
Материнка [125]
Криниченька [38]
Добрий господар [49]
Молодіжна палітра [50]
Спорт [105]
Люди рідного краю [200]
Село і Люди [29]
Інтерв'ю до ювілею [4]
З редакційної пошти [72]
Творчість наших читачів [75]
На суботній добривечір [124]
Оголошення та реклама [21]
Пошук
Наше опитування
Як Вам наш сайт?
Всього відповідей: 206
Погода
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Вітаю Вас, novadoba · RSS 29.03.2024, 15:39

Головна » Статті » Село і Люди

Повертаючи до надрукованого. Що потрібно змінити у торфобрикетній галузі?
Звернення до колективу ТБЗ «Сойне»

У статті «Які перспективи торфобрикетної галузі району?» («Нова доба» від 06.12.2014 року) зазначено, що завод «Сойне» у порівнянні з минулим роком зменшив випуск продукції на 6 млн. 307 тис. грн. Як ветеран торфобрикетної галузі, колишній керівник підприємства, хочу зазначити, що перспективи заводу далеко не втішні. Я неодноразово хотів потрапити на прийом до директора підприємства Івана Киричика, аби вказати йому на недоліки роботи, але, на жаль, він все не знаходить часу, щоб мене прийняти. Це й змусило мене звернутися до колективу торфобрикетного заводу через газету.
У згаданій статті сказано, що серед усіх проблем підприємства найголовнішою і найболючішою є виділення нових земель під торфорозробки. Так, це дуже важлива проблема, і її необхідно швидше вирішувати. Але це не може бути виправданням того, що не готуються до добування торфу існуючі площі. Адже якби навіть сьогодні були виділені нові площі, то необхідно не менше року, щоб їх підготувати до торфодобування. Крім того, є великий сумнів, що це вдасться зробити згідно з існуючими вимогами технології торфодобування.
У 2013 році я був на сировинних базах і попросив у керівника цих баз нівелір. У відповідь почув, що вони не користуються геодезичними приладами. Всі розуміють, що коли токар не користується штангель-циркулем, то від нього не можна вимагати якісної роботи. Як в одному, так і в іншому випадку ніякий досвід не може замінити вищевказані вимірювальні прилади. Це нонсенс!
Тоді я вимушений був взяти у сторонніх людей нівелір і зробити деякі заміри, у результаті яких відкрилася жахлива картина: в процесі добування торфу площі значно «осіли», тобто на деяких полях їх поверхня знаходилась майже на одному рівні з дном магістрального каналу (того каналу, який приймає воду з усього торфомасиву). І тому, коли магістральний канал наповнюється під час атмосферних опадів водою, заливає весь торфомасив. У даному випадку магістральний канал поглибити неможливо, тому що він впадає на території Рівненської області у діючу меліоративну систему, яка час від часу прочищується, але не поглиблюється. У таких випадках (придонного осушення) установлюються тимчасові станції примусової перекачки води із полів торфодобування у магістральний канал. Це загальновідома істина для всіх торф’яників і меліораторів, але не для наших керівників.
Загальновідомою істиною є і той факт, що картові канави повинні бути як при поверхневому, так і при придонному осушенні прочищені і заглиблені не менш як на 1,5 м, а на наших торфополях є канави глибиною 50 і 30 см. Також вони мають бути прокопані через кожні 40 метрів, а не через 80, а то і всі 120 метрів.
Весною 2013 р. я звернув свою увагу на план болотно-підготовчих робіт, затверджений директором Іваном Киричиком. На свій великий подив, я побачив, що цим планом не передбачається проводити відповідні роботи по наданню картам торфодобування необхідного профілю.
У свій час, коли мені не вистачило виробничих площ для добування торфу, я старався довести ті площі, що залишилися в експлуатації, до якомога кращого стану, щоб побільше провести на них циклів торфодобування. В таких випадках доводилось застосовувати картовий дренаж, якомога більше поглиблювати картові канави та робити якомога більш опуклим профіль карт.
А у вас картина діаметрально протилежна. В результаті всіх цих порушень технології торфодобування добувається торф підвищеної вологості, який, зберігаючись зимою у штабелях, промерзає. Для того, щоб не викидати ці промерзлі куски торфу разом із кусками неперегнившої деревини, ви змушені були викинути із підготовчого відділення спеціальні сепаратори і встановити там дробилку, яка не в змозі подрібнити їх до необхідної величини. Потім вони потрапляють у сушилки, які час від часу доводиться зупиняти для того, щоб очистити від цих сучків та пеньків. А у сушилах (так само як і у котлах) необхідно дуже повільно як піднімати температуру, так і опускати її. У зв’язку із частими зупинками сушилок труби у них розвальцьовуються. Завальцювати немає часу, тому застосовується електрозварювальний апарат. А це грубе порушення правил котлонагляду.
Частина частково подрібненої деревини проходить через сушилки, розігрівається там (але не висушується) і попадає в камеру пресування. Далі ці шматочки деревини під дією температури утворюють пар і розривають брикетину на дрібні шматочки.
Звернуть увагу на те, що останніми роками населення нашої області старається взяти торфобрикет на Маневицькому ТБЗ, а не на вашому. Тому що ваша торфопродукція після перегрузки та транспортування знову перетворюється у торф. Основним споживачем торфопродукції заводу «Сойне» є фірма із Чехословаччини, якій необхідний не торфобрикет, а торф. Наскільки довго вона буде купувати торф по ціні торфобрикетів, невідомо, але відомо інше: не варто орієнтуватися тільки на цього споживача. Тим більше, що стрімко падає ціна на нафту, а отже, й на газ. Не тяжко зрозуміти, що цей споживач дуже скоро знову перейде на газ. Кому тоді потрібна буде ваша торфопродукція? Робіть торфобрикети, вони будуть потрібні багатьом споживачам, в ваша торфопродукція не потрібна нікому.
Хочу нагадати, що Підцаревицький ТБЗ у свій час працював без будь-якої сушилки, а сушив торф безпосередньо на полях. У той час потужність цього заводу складала 20 тисяч тонн. Саме там я працював начальником сировинної бази, у 1974 р. був переведений на Смизький ТБЗ начальником виробничого відділу. Наприкінці 1979 р. був призначений директором буддирекції ТБЗ «Сойне». З 1974 року по 1974 рік потужність Смизького ТБЗ виросла із 30 до 80 тис. тонн у рік. Основою цього успіху був якісно висушений торф безпосередньо на полях видобування. Я все це розповідаю для того, щоб ви зрозуміли, хто ж все-таки наважився вас повчати. Адже серед нинішніх заводчан мене мало хто знає. Не тільки тому, що прийшло багато років, а ще й тому, що керівництво заводу старається різними шляхами стерти пам'ять про тих людей, хто будував цей завод та освоював його потужності. Яскравим прикладом цього може бути відзначення 30-річчя із дня здачі в експлуатацію ТБЗ «Сойне». Всі, хто був присутній на цій церемонії, мали можливість пересвідчитися, що туди не запросили нікого із тих, хто зробив значний внесок у будівництво заводу та освоєння його потужностей. Отже, будемо вважати, що познайомились. Ще раз прошу корінним чином змінити своє ставлення до проведення болотно-підготовчих робіт та дотримання технології торфодобування.
Завжди готовий допомогти.
Категорія: Село і Люди | Додав: novadoba (23.12.2014) | Автор: Анатолій Мельник
Переглядів: 624 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Copyright "Новадоба"" © 2013
Зробити безкоштовний сайт з uCoz