Статті
Меню сайту
Форма входу
Рубрики
Привітання до свят [15]
Святкуємо [79]
Офіційно [408]
Вісті з державної адміністрації [50]
Районна рада інформує [49]
Управління Пенсійного фонду інформує [25]
Районний центр зайнятості інформує [30]
З прокуратури району [44]
Міліцейський кур'єр [48]
Соціальний захист [90]
Повідомлення з РАЕС [44]
Абетка здоров'я [59]
Материнка [125]
Криниченька [38]
Добрий господар [49]
Молодіжна палітра [50]
Спорт [105]
Люди рідного краю [200]
Село і Люди [29]
Інтерв'ю до ювілею [4]
З редакційної пошти [72]
Творчість наших читачів [75]
На суботній добривечір [124]
Оголошення та реклама [21]
Пошук
Наше опитування
Як Вам наш сайт?
Всього відповідей: 206
Погода
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Вітаю Вас, novadoba · RSS 29.03.2024, 13:27

Головна » Статті » З редакційної пошти

З історії проводового радіо або чи закінчилася епоха «брехунців»?

Коли в березні 1953 р. помер Сталін, проводового радіо в Прилісному ще не було. Тому під час траурного мітингу, на який зібрали колгоспників біля клубу, місцеве начальство бігало до директора школи Цюприк М.І. слухати по радіоприймачу трансляцію похорону вождя, а потім розповідали про це людям та скликали єднатись для продовження його справи.
Та вже влітку цього ж року на центральних вулицях села почали встановлювати стовпи та навішувати провід, підводити його до будинків. Роботи проводились за рахунок держави і колгоспу, коштів не шкодували, бо добре розуміли, який вплив матиме радіо на свідомість колгоспників. Щоправда, репродуктор кожному господарю слід було придбати самому.
За тодішньою традицією поряд з колгоспною конторою на високому пагорбі встановили потужний гучномовець, який чомусь називали «колокол». Може тому, що за своєю формою він нагадував дзвін, чи може тому, що він голосно «бомкав», як казали тоді про нього старі люди. Спрямований він був на найбільше східну частину села, розміщувався якраз навпроти церкви, тому в неділю добряче заважав церковній службі.
Кожного дня о 6-й годині ранку за московським часом він будив село гімном, потім йшли передачі московського радіо і лише в певні години транслювались передачі київського радіо українською мовою. Закінчувались передачі о 24 годині.
Поява в селі радіо була неабиякою подією, люди стали більше знати про події в країні і у світі вже не тільки з газет. Всі тодішні передачі носили патріотичний характер, розповідали про успіхи в праці і науці, про передовиків, роль партії, переваги життя в селі і могутність Радянського Союзу.
Багато тоді транслювалось по радіо концертів, радіовистав, класичної музики, нових сучасних пісень, а також і народних. Чимало було по радіо репортажів зі спортивних змагань, як всесоюзних, так і міжнародних. До речі, ми, молоді спортсмени, гуотом ходили слухати репортажі чемпіонатів першості світу з хокею та футболу саме до цього «колоколу». Якість музичних програм тоді була високою, халтури на радіо не допускали, все повинно було відповідати ідеологічним нормам. Слова нових пісень повинні були легко запам’ятовуватись, мабуть, саме через це в пам’яті закарбувалось багато тодішніх пісень.
Старше покоління більше цікавилось життям в країні і за рубежем, тож, слухаючи радіо, робили свої висновки. Тому, незважаючи на постійне твердження радіо про успіхи і досягнення, порівнюючи це з реальністю, прозвали репродуктори «брехунцями».
Коли в 1965 році село електрифікували, кількість радіоточок в селі значно збільшилась, проводи поснували по електроопорам і була змога провести радіо в кожну хату.
Не змогла витіснити проводового радіо і поява телевізорів, бо найшвидше почути про новини можна було із «брехунців». Деякий час в селі була мода на великі, гарно оздоблені радіоприймачі, які давали змогу слухати зарубіжне радіомовлення. Потім була мода на радіоли, які використовували як радіоприймачі та програвач грамплатівок, але всі продовжували користуватись проводовим радіо.
Велику роль поряд з телебаченням відіграло радіомовлення в період становлення незалежності України, під час Помаранчевої революції і Революції Гідності, бо об’єктивно висвітлювало хід подій.
Зважаючи на теперішній інформаційний бум, – бо ж є телебачення, мобільний зв'язок, комп’ютери, проводове радіо втрачає в певній мірі своє значення. Але для старшого покоління, яке живе з ним уже 62 роки, воно і надалі залишається найпростішим засобом інформації, особливо одиноких людей. Як казала мені колись 85-річна Настя Шишолік: «Воно до мене поговорить, розкаже про події у нас та світі, навіть у районі та Волині. А ще й деколи і мене згадують, коли вітають з днем народження. То виявляється, що я не одинока, бо ж я знаю про все, та й мене не забувають».
Правда, дратували бабу Настю радіотрансляції засідань Верховної ради, особливо сварки та бійки, тож казала: «Навіщо оце тратити гроші і час на їхні сварки та бійки, послали б їх краще у село, тоді б знали, які треба закони приймати».
Та, мабуть, настав у Прилісному, як і в інших селах, кінець епохи проводового радіо. Укртелекому воно, виявляється, збиткове, тому там спокійно спостерігають, як працівники філії «Обленерго», замінюючи дерев’яні електроопори на бетонні, обривають лінії проводового радіо. Проте не забувають щомісяця надсилати кожному абонетну платіжки про оплату за користування радіоточкою, яка вже не працює. Виявляється, що тепер треба їхати в Маневичі та писати заяву про «відмову від радіоточки» (хоча цього не хочемо), тільки тоді з дати написання заяви нам не надсилатимуть платіжки. Про це в Прилісному вже частівку склали:
«В селі радіо не стало, бо дроти всі обірвали, і хоч радіо не чуть, а платить бумагу шлють».
Я ж ніяк не можу зрозуміти навіщо саме зараз, у такий неспокійний для країни час, руйнувати радіотрансляційну систему в районі?
Чи може керівникам області, району всіх рангів і установ, санепідстанції, депутатам уже не треба спілкуватись з людьми через найпростіший і найоперативніший вид зв’язку? Чи підрозділам МНС уже не треба оперативно попереджати людей про небезпеку від стихійного лиха, можливості аварії (нехай навіть навчальної) на АЕС, військової небезпеки (що нині не гарантовано). Адже нещодавно, готуючись до можливості загрози від нашого «старшого брата», ми кинулись облаштовувати укриття, у підвалах будинків, вказавши на стінах приміщень їх місце знаходження. Мені здається, що це була чергова, як у нас ведеться, кампанія за вказівкою зверху, про яку нині всі забули. Адже, як були ці «укриття» необладнаними, такими і залишились, і чи маються в них якісь засоби оповіщення і зв’язку та забезпечені відповідні умови безпеки? А може підрозділи МНС мають нині якісь сучасні засоби оповіщення і зв’язку? І найголовніше – в чиїх руках нині радіотрансляційна мережа – держави чи приватних компаній?
Тож чи потрібна радіотрансляційна мережа в районі? Запрошую до дискусії на сторінках газети керівників району, установ, управління МНС, читачів.
Категорія: З редакційної пошти | Додав: novadoba (10.02.2016) | Автор: Михайло РОМАНІК
Переглядів: 556 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Copyright "Новадоба"" © 2013
Зробити безкоштовний сайт з uCoz