Лікар, якому довіряють
Як і всі хлопчаки сімдесятих років ХХ-го століття, Толя Микитюк мріяв бути космонавтом. Це ж як здорово! Небо, простір, воля! Але популярний польський кінофільм «Знахар» радикально змінив його мрії. Лікувати, рятувати людей – ось де справжнє диво! І вже ні про що інше юнак не мріяв.
Після Ковельського медичного училища пішов працювати фельдшером у Камінь-Каширський район (до речі, у Гуті Боровенській цього району він і народився). Стикаючись кожен день з людською бідою, молодий спеціаліст розумів: все-таки малувато знань. Тож вирішив продовжити навчання і вступив до Української медичної стоматологічної академії на факультет «сімейний лікар» у місті Полтава.
Повернувся на Волинь, отримав направлення у лікарську амбулаторію с. Боровичі. І ось уже 10 років Анатолій Вікторович зі своєю сім’єю живе у нашому селі і очолює медичний заклад. Як сімейний лікар знає всіх, кожного і про кожного. Ідуть до нього з усякими бідами, йому, як лікарю, у всьому зізнаються, вірять, що збереже таємницю. До слова, сьогодні в селі три людини, яким люди відкривають свої душі, - це батюшка, лікар і голова сільради.
- Найважче для лікаря – бачити страждання і не мати змоги допомогти, - каже Анатолій Вікторович. – На перших порах і страх, і відчай, і злість, що не можу врятувати, так краяли серце, що думав – не витримаю. Людина помирає, а ти безпомічний, безпорадний, і донині не можу змиритися з втратою людського життя.
Анатолій Вікторович і не змиряється, а намагається поставити хворого на ноги всілякими способами: і фармакологічними, і народними. Головне – не зашкодити.
І колектив у амбулаторії підібрався хороший, дружній. Працюють злагоджено, як єдиний організм. Все робиться для людей. Тут тобі і денний стаціонар, і аптека, і інгаляції всякі, і фізкабінет, і лабораторія. Проблеми із зубами? Вам завжди прийде на допомогу зубний лікар з великим досвідом і знаннями Ігор Михайлович. Люблять і поважають за професійну майстерність жителі села фельдшера Віктора Олександровича, який працює в денному стаціонарі.
Затишні кабінети, тепло, чисто, на вікнах – квіти. Скрізь відчуваються жіночі руки, а їх тут чимало.
Сьогодні лікарю болить все: і недолуга медична реформа, і зняття чорнобильської зони. Он і в Боровичах скільки захворювань і онко-, і сердечних, ще й сюди треба поширити зону. Не дає спокою і бідота пенсіонерів, та й інших селян, бо скільки люду, працюючи на землі, ледь виживає. І думаєш, які ліки виписати, щоб і допомогли, і дешевше хворій людині було.
Спокійний, врівноважений, стриманий. Привітністю світяться очі до всіх людей: і до старого, і до малого, і до пенсіонера, і до дитини, і до алкоголіка, і до непитущого. Для нього всі вони – Люди. І він сприймає їх такими, як вони є, з усіма їхніми достоїнствами і недоліками.
Сімейний лікар на селі – це постійне життя проблемами хворих людей. Для себе лишається дуже мало часу. А інколи так хочеться і почитати, і телевізор подивитися, і для душі щось зробити. Та безцеремонний дзвінок телефона чи стукіт у вікно перебиває всі заняття. І знову сумку на плече і в дорогу. Тебе чекають, ти потрібний, ти вкрай потрібний, поспіши, щоб встигнути, щоб не запізнитися!
Інколи бувають сумніви щодо діагнозу. Тут не можна бути категоричним. От і приходиться знову і знову заглядати в літературу, шукати інформацію в інтернеті. Вчитись ніколи не пізно, а от з допомогою можна запізнитися. Думай лікарю, аналізуй, від тебе залежить ой як багато. Це Анатолій Вікторович зрозумів давно. І якщо в Боровичах кажуть «наш доктор», значить він наш уже. Чи всім угодив? Он батюшка в церкві читає всім одинакові молитви, та, буває, не вгодить, а тут… Хоч справа лікаря не годити, а лікувати, не пристосовуватись до хворого, а допомогти, порадити.
Інколи, може, й ліків не треба, кілька слів лікаря допоможуть краще, ніж найдорожчі пігулки. Головне зрозуміти: біль хворого тілесний чи душевний - і знайти ті слова, які повернуть людині надію. Буває, якісь обставини заганяють людину в глухий кут і вона не завжди може справитися сама. Порушується душевна рівновага. Депресія – теж нелегка хвороба.
Важко лікарю? Звичайно, важко. Він же така сама людина, як і всі, і йому притаманні звичні уподобання. Він має і громадські доручення, член виконкому сільської ради. Думає про покращення роботи колективу, переймається його клопотами. Он скільки грамот і за його особисту працю, і за працю всього колективу висить у вестибулі амбулаторії, яка проатестована на вищу категорію. Виховує двох діток. Донька Настя одна з кращих учениць школи, найактивніша читачка сільської бібліотеки. Переймається Анатолій Вікторович і звичайними життєвими клопотами, допомагає по господарству дружині, бо і їй нелегко: Людмила Олександрівна – завуч Грузятинської школи. Щодня за 5 км до роботи добирається.
А ще Анатолій Вікторович любить ліс і при нагоді поспішає туди набратися рівноваги та спокою. Щоб завтра, чи ще й уночі, знову сумку на плече - і в похід. Його чекають, на нього надіються, йому вірять, бо він Лікар.
|
| Категорія: Абетка здоров'я | Додав: novadoba (30.12.2013)
| Автор: Ольга Лук'яненко, с. Боровичі
|
| Переглядів: 635
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
