«Мрію, щоб квітучі сади плекали і мої правнуки»
Іван Аршулік із Четвертні залюблений у рідну землю, доглядає за нею, мов за рідною матір’ю. Садівництвом займається лише три роки і мріє виростити великий яблуневий сад, плодами якого щоб смакували і його нащадки.
- На 10 сотках вже підростають молоді яблуні, маю надію, що вони будуть розростатися і на нових площах, - говорить Іван Федорович. – Дехто говорить, що це марудна справа: 5-6 років потрібно чекати, щоб вродив садок, а картоплю весною посадив, а восени вже зібрав урожай. Та для того й живемо ми на землі, аби після себе залишити слід.
З самого дитинства у житті Івана Аршуліка було більше праці, як розваг. Та в місті жити він ніколи не хотів, подобалося працювати на землі. Після закінчення школи отримав направлення від місцевого колгоспу «Жовтень» на навчання у Житомирський сільськогосподарський інститут. Там і зустрів свою майбутню дружину Наталію Іванівну, яка була родом з Житомирщини. Вже разом з нею повернувся у Четвертню, яка стала рідною і для неї. Вісім років пропрацював агрономом у колгоспі та в зв’язку зі станом здоров’я був змушений звільнитися. Проте покликанню своєму не зрадив. Вирішив втілити мрію у життя - аби навколо хати, куди оком сягнеш, цвіли сади.
- Разом із сином Сергієм плекали цю ідею, - говорить Іван Федорович. – Сьогодні маємо 42 сорти яблунь, які купував у плодорозсаднику «Волиньсад» в Ліпінах. Частково дерева вирощуємо і самі, підщепи замовляв на Вінниччині. Так воно надійніше, знаєш, що має вирости. Садок потребує інтенсивного догляду: внесення мінеральних добрив, поливу. Цьогоріч планую провести крапельний полив. Проводимо 3-4 разовий обробіток дерев від хвороб і шкідників. На зиму утеплюємо деревця, обв’язуємо стовбури. В першу зиму після висадки саджанців в грунт майже четверту частину яблунь пошкодили зайці. Я вже думав, що не виживе мій сад, але з них пропало лише п’ять деревцят. Зайнявся садівництвом не ради грошей, а для душі. Глянеш як цвітуть яблуні - і серце радіє. А ще тішить думка, що цей сад ростиме і після мене.
На присадибній ділянці Івана Федоровича: лохини, смородина, малина, виноград, полуниця. Розповідає про них з великим ентузіазмом та запалом в очах. Наприклад, лохини починають плодоносити на 5-6 рік, але ж вони ростуть при реальному догляді 70-80 років.
- Маю п'ятнадцять столових сортів винограду, - говорить садівник. – Деякі з них ще тільки випробовую у наших погодніх умовах, адже буває, що для вирощування клімат не підходить. Сорти купую у садовому центрі «Північне виноградарство», що біля Вишгорода. Там їх перевіряють та акліматизують. Найбільше смакує мені сорт «Кодрянка», який вже п’ять років щедро плодоносить.
В гостину до дбайливого господаря завітала, коли снігу майже не було. Вийшли на подвір’я, а там справжня казка: ворота, альтанка, міні-фонтанчик, гойдалка, диво-млин, скрізь покладені доріжки, біля яких ростуть троянди. Зараз, на зиму, вони прикриті, а от як зацвітуть весною, то квітнуть до пізньої осені. Квіткове царство – то справа рук дружини Наталії Іванівни, яка працює землевпорядником у сільській раді. Майстер по дереву – син Сергій, який планує багато що створити на власному подвір’ї, а Іван Федорович, звісна річ, йому допомагає. Ось так вони родиною і працюють: вирощують сади, будують казку власними руками і у вирощування кожної квіточки вкладають душу. Старший син Володимир теж за спеціальністю столяр, працює у Києві на будівельній фірмі. Найменша донечка Іванна мешкає у Ковелі. Ну а двоє внучок наповнюють серце господаря теплом та любов’ю.
Лишень не вистачає Івану Федоровичу живого спілкування з братом Панасом, який проживає в Греції і з яким говорять лише по телефону. Цього літа з дружиною Земфірою вони мали приїхати в гості, але побачили в новинах, що в Україні неспокійно і відмовилися, мовляв, нехай закінчиться війна. Про це говорить і Іван Аршулік:
- Страшно звикати до війни. Так тривожно за тих хлопців, що там воюють. Так хочеться просто працювати на землі під мирним небом і пожинати плоди своєї праці, адже доки працюємо, доти й живемо. Я все думаю, якби раніше почав займатися садівництвом, то вже б рясно плодоносили справжні товстокорі яблуні. Мрію, щоб ці квітучі сади продовжували плекати мої внуки і правнуки.
Нехай збуваються всі задуми Івана Федоровича, бо ж так хочеться вірити, що розквітне, мов сад, весною і наша Україна.
|
| Категорія: Добрий господар | Додав: novadoba (27.01.2016)
| Автор: Людмила ВЛАСЮК
|
| Переглядів: 557
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
