Статті
Меню сайту
Форма входу
Рубрики
Привітання до свят [15]
Святкуємо [79]
Офіційно [408]
Вісті з державної адміністрації [50]
Районна рада інформує [49]
Управління Пенсійного фонду інформує [25]
Районний центр зайнятості інформує [30]
З прокуратури району [44]
Міліцейський кур'єр [48]
Соціальний захист [90]
Повідомлення з РАЕС [44]
Абетка здоров'я [59]
Материнка [125]
Криниченька [38]
Добрий господар [49]
Молодіжна палітра [50]
Спорт [105]
Люди рідного краю [200]
Село і Люди [29]
Інтерв'ю до ювілею [4]
З редакційної пошти [72]
Творчість наших читачів [75]
На суботній добривечір [124]
Оголошення та реклама [21]
Пошук
Наше опитування
Як Вам наш сайт?
Всього відповідей: 206
Погода
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Вітаю Вас, novadoba · RSS 29.03.2024, 03:06

Головна » Статті » Інтерв'ю до ювілею

Мелодія життя Миколи Бугайчука


17 лютого 65-річчя зустрів директор Маневицької дитячої музичної школи Микола Бугайчук.
У 29-річному віці він очолив музичний заклад і протягом 35 років є його незмінним керівником. Великим шанувальник музичної справи, наставник для молодших колег, чудовий педагог, затребуваний артист, без якого не обходиться жодне музичне дійство у райцентрі.


- Миколо Адамовичу, як пройшло Ваше дитинство і чи було воно пов’язане із музикою?
- Я народився в с. Крухиничі, що межує із районним центром смт Локачі, і був третьою останньою дитиною у сім’ї простих колгоспників. Після закінчення початкової школи у селі пішов навчатися у Локачі. З перших уроків музики мене помітили і я долучився до художньої самодіяльності. Згодом почав приймати участь у різноманітних конкурсах та співати сольно. Як і більшість дітей, співав першим голосом. До речі, першим голосом співав і в училищі, і в інституті. Згодом, коли вже займався професійно і голос змінився, вже співаю баритоном і басом. Паралельно відвідував Будинок піонерів, де на слух оволодів грою на трубі.
- Що Вас чекало після школи?
- Після закінчення 8-ми класів пішов навчатися у вечірню школу і влаштувався на роботу, аби мати власну копійку. Різноробочим Локачинської рембуддільниці розпочав трудову біографію. Мене не хотіли брати на роботу, оскільки не було 16 років, допоміг працевлаштуватись двоюрідний брат, який там вже працював.
Трудився і листоношею у своєму рідному селі. Згодом правління місцевого колгоспу «Слава» направило мене на курси водіїв у Нововолинськ. Коли отримав водійське посвідчення, призначили водієм у Локачинський районний відділ культури. З того часу я вже грав у духовому оркестрі та був учасником хору Локачинського РБК. Перед армією ще встиг попрацювати завклубом у рідному селі.
- Під час служби в армії Ви не розлучились із музикою?
- Зауважу, що на моїх проводах грав духовий оркестр, а це в той час мало хто міг собі дозволити. Розпочав службу у Вінницькій області в школі молодших авіаспеціалістів, де відразу став учасником вокального ансамблю.
- Вам довелось працювати і на Луцькому автозаводі…
- Коли повернувся додому, мені пропонували працювати водієм і, навіть, обіцяли дати новий автомобіль. Але в мене до цього не лежала душа. Тож разом із друзями відразу після демобілізації працевлаштувався водієм на Луцький автозавод. Зразу ж довідався, що тут є чоловічий вокальний ансамбль. Керівник Геннадій Вейцман прослухав мене і взяв у колектив. Розпочалася концертна діяльність. Ми виступали в Луцьку та по області, а в Бресті на конкурсі зайняли 3 місце.
- А за яких обставин здобули музичну освіту?
- Через рік моєї роботи на заводі пан Геннадій порадив вступати до музичного училища. Ми домовилися з ним і поїхали на консультацію. Але так сталося, що він поїхав на навчання, а я не встиг подати документи. А не встиг тому, що в цей час одружився на ковельчанці Антоніні, яка працювала бухгалтером на заводі. Коли по приїзду Геннадій Вейцман побачив мене, то із подивом запитав «Ти ще тут працюєш?». На наступний рік я все ж таки вступив до Луцького музичного училища.



- Як складалася Ваша подальша доля?
- Я навчався і проживав у гуртожитку, а моя дружина вже була у декретній відпустці, мешкаючи разом із моїми батьками. Окрім навчання, в училищі велась постійна насичена концертна діяльність. Неодноразово захищали честь Волині у Києві. Після закінчення навчання мене, як керівника дитячого хорового колективу, і ще двох випускників – баяніста і духовика направили в Старий Чорторийськ, де за рік до того відкрили філіал Маневицької дитячої музичної школи. Тут потрібно було налагодити роботу закладу, в який набрали аж 60 дітей. По приїзду в село я був вражений красою тутешньої місцевості, тож із задоволенням почав працювати.
- Як Ви потрапили до Маневич?
- Під час роботи у Старому Чорторийську почалися творчі звіти в колгоспах. Керівництво місцевого колгоспу ім. Щорса попросило нашої допомоги. Після побаченого вражений перший секретар райкому партії Микола Остапець сказав завідуючому районним відділом культури: «Цей хлопець повинен працювати директором музичної школи у Маневичах». Не відразу я став керівником, адже це питання потребувало узгодження в Луцьку. Та все ж через рік роботи заступником директора по навчальній роботі, а саме з вересня 1978 року і по сьогоднішній день я очолюю колектив Маневицької музичної школи. Згодом закінчив Київський державний інститут культури ім. Корнійчука.
- Що вдалося зробити за роки керівництва?
- Коли я став директором, саме був розквіт діяльності музичної школи. Ми відкрили філіал у с. Цміни, де місцевий колгосп виділив окреме приміщення. Там діяли класи духових інструментів, фортепіано, баяна, скрипки. У Великій Яблуньці діяв клас баяна. Трохи пізніше був відкритий філіал у Прилісному, у якому і нині три викладачі навчають 30 дітей. У музичній школі разом із філіалами навчалося понад 320 учнів.
Поступово в державі почались фінансові труднощі, до того ж молодим спеціалістам не потрібно було відпрацьовувати за направленням. Була й проблема відсутності власних кадрів. Тож мало-помалу кількість учнів у школі скоротилась. На сьогодні із 23 викладачів, які навчають 252 учня, лише 5 не місцевих.
А завдяки прийнятому рішенню колишніх очільників району - представника президента Степана Нечипорука та голови райради Євгена Бубнюка – під музичну школи було передано більше за розмірами приміщення управління сільського господарства. Маємо такі відділи: народний (баян, акордеон, бандура, сопілка, домра – Прилісне), фортепіанний, духових інструментів (труба, саксофон, кларнет, тромбон), струнно-смичковий (скрипка), з недавнього часу 35 дітей відвідують клас хореографії. Серед проблем - нестача класних кімнат, оскільки специфіка школи полягає у індивідуальному навчанні. Також потрібно перекрити дах та замінити вікна.



- Розкажіть про Вашу творчу діяльність.
- Був постійним керівником колективів, зокрема хору ветеранів Великої Вітчизняної війни, хору лісівників району, який був створений з ініціативи Наталії Степанюк і налічував 60 учасників із чотирьох місцевих лісгоспів. Разом із Леонідом Марчуком відповідали за художню самодіяльність колгоспу ім. Жданова (с. Комарове). Був постійним учасником духового оркестру. І понині опікуюсь дитячим хоровим колективом музичної школи. Є учасником академічної хорової капели та ансамблю народної пісні при РБК, козацького гурту «Маневицька сотня» та солістом ансамблю бандуристів музичної школи. Постійно співпрацюємо із Колківською музичною школою, в результаті чого нещодавно був створений спільний струнний квартет.
- Ваші дочки та четверо онуків також мають відношення до музики?
- Обидві дочки пішли по моїм стопам, закінчивши відповідні учбові заклади. Старша Світлана проживає у м. Вишневе Київської області, викладає в музичній школі по класу бандури. Її діти також відвідують музичну школу, Софія - по класу скрипки, а менша Юля освоює хореографію. Дочка Наталія проживає в Маневичах, працює заввідділом струнно-смичкових інструментів музичної школи, її два сина опановують гру на трубі і фортепіано.
- Результатом роботи будь-якого закладу є досягнення його учнів. Ким пишається Маневицька дитяча музична школа?
- Звичайно, ми маємо своїх талановитих випускників. Це Вадим Войтович, який працює викладачем по класу гітари у Львівській середній спеціалізованій музичній школі-інтернаті ім. С. Крушельницької, Андрій Олексюк - викладач по класу гітари в Луцькій музичній школі № 2, Ірина Котлицька – артист Волинської обласної філармонії, Галина Конах – співачка, володарка Гран-прі пісенного конкурсу WORLDSTAR 2013, що проходив у Молдові, призер ХХІ Міжнародного конкурсу виконавців естрадної пісні «Слов’янський базар» тощо. Гордимося й іншими випускниками, які працюють по всій Україні.
- Як проводите свій вільний час?
- Незалежно від пори року дуже полюбляю виїжджати із друзями на риболовлю. Для цього є все необхідне приладдя, і навіть зараз у погребі маю живців. Також приємно проводити час із своїми онуками Борисом та Миколою. Спеціально для них придбав пневматичну гвинтівку, з якої стріляємо по мішенях.



- Чи все задумане змогли реалізувати?
- Я завжди хотів створити духовий оркестр, оскільки для нашої музичної школи це було болюче питання. І завдяки спільній роботі відділів культури і освіти, зокрема музичної школи і ЦТДЮ, був створений об’єднаний духовий оркестр, яким нині опікуються Володимир Гейко і Анатолій Мельник.
Якщо ж говорити в загальному, то особисто я, і весь наш колектив робимо все для того, щоб залучити якомога більше дітей до навчання в музичній школі. Сподіваюсь, що знайомство із музикою та здобуті знання будуть для них міцним фундаментом у житті і принесуть лише користь.
Категорія: Інтерв'ю до ювілею | Додав: novadoba (24.02.2014) | Автор: Сергій ГУСЕНКО
Переглядів: 945 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Copyright "Новадоба"" © 2013
Зробити безкоштовний сайт з uCoz