Людина цілісного характеру, яка вміє долати життєві перешкоди, цілеспрямований, рішучий, наполегливий. Таким знають директора ДП «Маневицьке лісове господарство» Володимира Радіона. А ще стриманий, небагатослівний. «Хіба як дуже накипить – тоді висловлю все», - зізнається, посміхаючись Володимир Олександрович.
І хоча на шпальтах районної газети часто друкуються матеріали як про найбільше і одне з найуспішніших лісових господарств в області, так і про його керівника, напередодні особистого ювілею Володимира Радіона ми не могли з ним не зустрітися.
- Володимире Олександровичу, як взагалі почуває себе чоловік у 55?
- Хто як. Головне, аби був на своєму місці. Я ж за виробничими клопотами взагалі не задумуюсь про свій вік. Дожив - і дякую Господу.
- Ви приречені на активне довголіття, бо ж, окрім власної сім’ї, несете відповідальність за колектив майже в чотири сотні осіб.
- Для мене дуже важливий мікроклімат на підприємстві. Людина має йти на роботу з піднесенням, з впевненістю, що її ніхто не обдурить, що за свою працю отримає гідну платню. Дорожу довірою своїх підлеглих і отримую задоволення від того, що кожен з них цінує своє робоче місце.
- Ви не тільки приймали на роботу людей, а й доводилося розраховувати. Що слугувало для цього причиною?
- Безвідповідальність, невиконання службових обов’язків. Я дуже прискіпливий, можна сказати, всюдисущий, у все намагаюся вникнути, але робити за всіх не можу, кожен має відповідати за свою ділянку роботи.
- Яка риса характеру Вам найбільше допомагала у житті, а яка ставала на заваді?
- Ціную людей слова і сам намагаюся обіцяне обов’язково виконувати. А заважає надмірна доброта.
- Ви – заслужений лісівник України, пройшли шлях від бензопильника до директора підприємства. На якій посаді відчували себе найбільш щасливим?
- Коли працював лісничим. 20 років я займався тим, заради чого прийшов у цю галузь.
- Людина не може жити лише виробництвом. Як проводите дозвілля?
- Живу з сім’єю в Карасині, тримаю господарство. Яке дозвілля? Оремо, садимо, косимо. Люблю рибалити, займаюсь бджільництвом. Колись запоєм читав книги воєнної тематики. Тепер здебільш переглядаю періодичні видання. Спілкуюся з онуками – від них і настрій, і натхнення.
Після такого короткого інтерв’ю ми вирішили поцікавитися думкою робітників підприємства: як вони оцінюють роботу керівника.
Микола Слупачик, водій:
У Маневицькому держлісгоспі працюю з 1979 року. Як кажуть, пережив багатьох директорів. Про Володимира Олександровича скажу так: і дисципліну тримає, і зарплату дає. Раніше ми копійки заробляли, а сьогодні маємо високі зарплати. Тому я йду на роботу, як на свято. Платять від виробітку. Інколи просять вийти у вихідні. То люди не просто виходять, а біжать, бо ж у вихідні оплата удвічі більша. Я хочу, щоб ви зрозуміли, що задоволений не лише я – весь гараж задоволений. Сьогодні наш лісгосп - найкраще місце для робочої людини. У нас здорова робоча атмосфера. Кожен дорожить своїм робочим місцем.
Раніше, щоб якось допомогти дітям, я тримав корову, господарство. Тепер корову продав, бо маю за що купити молока на базарі.
Юрій Ковальчук, стропальник нижнього складу:
У лісгоспі працюю 17 років. Радіона робітники поважають, називають шанобливо «наш директор». Завжди вислухає, з якими б проблемами не зверталися. І обов’язково допоможе. І не тільки працівникам підприємства, а й ФАПам, школам, дитсадкам.
Надія Сидорук, машиніст крана:
З ким хазяїна можна порівняти? Тільки з хазяїном. На роботу доїжджаю із с. Граддя. Обіди звикли брати з дому, хоча тепер вигідніше харчуватися у кафе «Ялинка». За вартість обіду у 15 гривень 50% повертає профспілка.
Сергій Морач, стропальник нижнього складу:
Вдячний колективу і директору за підтримку, коли перебував у зоні АТО. Нині я забудовник і маю можливість виписувати пиломатеріал по собівартості, що значно економить сімейні заощадження.
Марія Яковлєва, майстер цеху виробництва хвойного екстракту:
Я працюю у Маневицькому лісгоспі з 1967 року, тож добре знаю історію його розвитку за останні 50 років.
Володимир Радіон – відмінний господарник. Йому довелося чимало попрацювати, аби повернути колишню славу підприємству, втрачену наприкінці 1990-их - початку 2000-их.
Сьогодні в основі нашої праці - максимально ефективне використання всього, що має дерево: від його кореня до верхівки крони.
Рада, що минулоріч ми відновили роботу цеху виготовлення хвойного екстракту, який випускався ще за радянських часів. З таким керівником як Володимир Олександрович ми почуваємося людьми, які твердо стоять на ногах.
Від редакції:
Дуже хотілося повніше розповісти про особисте життя ювіляра. Але він вчергове перевів розмову на професійну діяльність. І хоча це інтерв’ю більше стосується виробництва, світлину ми взяли із домашнього альбому сина Олега, де Володимир Олександрович із тими, кого любить більше, ніж роботу (хоча воліє про це мовчати), - онуками.
|
