Тисячі пляшок із Стиру виловив Леонід Чміль і … обложив ними хату
Маневичанин Леонід Чміль, педагог із сорокарічним стажем, літню відпустку проводить у Боровичах, господарюючи на батьківському обійсті. Батьки давно відійшли в інші світи, а дерев’яна хата, що стоїть край села, ще береже їхнє тепло, город жде роботящих рук. За кілька метрів – густі верболози, які стережуть тихоплинну течію Стиру…
Несподіваний дзвінок заінтригував «Приїдь – і побачиш, що я зробив», - запрошував мій сусід.
Знаючи Леоніда Григоровича як експериментатора в облаштуванні побуту, губилася в догадках. Але те, що побачила, було доволі несподіваним і вражало. Колись скромна біла хатина, яка нічим не вирізнялася з-посеред своїх сусідок, весело виблискувала на сонці, ніби різнобарвна мозаїка.
- Вирішив утеплити хату порожніми пляшками, - розповідає господар. – На відміну від цегли пляшки не гниють і грибок їх не бере. А поштовхом до таких дій послужила телепередача про львів’янина, який збудував хату із пляшок від шампанського.
У наших селах шампанське не є широковживаним напоєм, а от склотари від горілки, вина, пива вистачає. От лише пляшки різної форми, тож довелося компонувати, щоб утворився певний малюнок. Денцями пляшки повернуті назовні, утворюючи дзеркальну поверхню стін.
- Скільки ж матеріалу пішло на таку красу? – цікавлюся.
- Чотири мішків цементу і майже 14 тисяч пляшок, - відповідає Леонід Григорович і, випереджаючи моє наступне питання, запрошує пройти до Стиру.
Річку в напрямку Четвертні перетнув пором, який служить селянам для перевезення сіна та випасу худоби. Глянула наліво – райський куточок: тихе річкове плесо, у якому віддзеркалюються голубе небо, корови спокійно похрумкують траву, з-за верболозу вигулькнула качка з каченятами. Управо краще б не дивилася: пекельна ковбаня, де і сторчма колоди, і купа пластику, і просто неопізнаного сміття. Заключним мазком цієї картини є мертве порося, від якого мене відразу ж починає нудити. Пором не пропускає цього добра, тож воно тут і застоюється.
- Не рибою сьогодні славиться Стир, а отаким мотлохом. Саме звідси спеціальними вилами я витягнув стільки пляшок, - пояснює мій сусід.
Такі «подарунки» прибилися у Боровичі із Луцького та Рожищенського районів. До слова, у багатьох жителів і нашого району не здригнеться рука викинути у річку різне шмаття, склотару або падаль. Минулоріч проблемою виявився дохлий кінь, якому перегородив дорогу такий же пором в другому кінці села.
А діти ж тут купаються, ловлять рибу! Що чекає нас у майбутньому?
Повертаючись до хати, Леонід Григорович показує ще один річковий трофей – образок-диптих у формі шкатулки.
- Думав, звичайна шкатулка, а виявилося, що ікони, - каже чоловік, який довгий час був комуністом, але віри батьків не відцурався і сьогодні зберігає кимось викинуту святиню.
Тут важко щось сказати, бо у людей, які так ставляться і до природи, і до святинь, хвороба вразила не лише розум, а й душу. Господи, зглянься над усіма нами! І пошли більше таких небайдужих, працьовитих і совісних людей, як мій земляк Леонід Григорович Чміль.
|
| Категорія: Криниченька | Додав: novadoba (30.08.2013)
| Автор: Алла БУБНЮК
|
| Переглядів: 762
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
