Без музики не мислю свого життя
Тендітні звуки мелодії фортепіано називає ліками для душі Вікторія Ящук – викладач класу фортепіано Колківської музичної школи.
Вікторія з батьками проживає у Луцьку, але Колки вже стали для неї рідними, із задоволенням поспішає вона до школи, аби передати всі свої знання дітям.
- Музика подібно дощу, крапля за краплею просочується в серце та оживляє його, − цитує французького мислителя Ромена Роллана пані Вікторія. – Так сталося і зі мною. У дитинстві я мала проблему з серцем, тому мама у другому класі привела мене до музичної школи і якось відразу мені в душу запали звуки фортепіано. Я виростала у музичній сім’ї, тато грав на гітарі, бабуся більше тридцяти років співала у церковному хорі. І вже зараз розумію, що я не вибирала собі професію – вона вибрала мене. Це не був свідомий вибір, все складалося настільки природно, органічно, що навіть не виникало питання, куди йти вчитися. Так прийшов смак до цієї роботи.
Маючи за плечима Волинське державне музичне училище культури і мистецтва імені Ігоря Стравінського, в Колках опинилася на запрошення спробувати себе у викладацькій діяльності. До того вона давала приватні уроки з музики у рідному місті. Дівчина приязно ставиться до дітей, виховання яких теж вважає справжнім мистецтвом. Адже для неї найголовніше розвинути у дитини відчуття прекрасного.
- Я читаю багато літератури, вивчаю біографію видатних композиторів, аби краще зрозуміти той чи інший музичний твір, - говорить Вікторія. - На уроках більше приділяю увагу класичним творам минулих століть, шедеврам світової класики, бо вони перевірені часом, почуттями багатьох поколінь. Саме класична музика здатна формувати у дітей високі естетичні смаки та можливість відрізняти справжню музику від набору звуків. Для мене справжнім прикладом у житті став мій викладач Петро Йосипович Сухацький – органіст в соборі Петра і Павла. Я теж ходжу в церкву, де граю і співаю у молодіжній групі. Крім того, наш храм опікується людьми, які мають проблеми з опорно-руховим апаратом внаслідок ДЦП, після травм та аварій. Ми вчимо їх любити життя за допомогою музики, гарти на тих музичних інструментах, які їх доступні. До нас з Німеччини приїжджали спеціалісти, які вже мають певний досвід у роботі з такими людьми.
Життєве кредо Вікторії: дисципліна, порядність і відданість роботі. Захоплюється творами Едварда Гріга, Вагіфа Рахманова, Фредеріка Шопена.
- Музика насправді дуже складна справа і така різна: ніжна, емоційна, спокійна, бурхлива. Без неї не мислю свого життя, тому я щаслива, що можу займатися улюбленою роботою. Це для мене, мабуть, головне, - на завершення розмови говорить Вікторія.
Під її тендітними пальцями чорно-білі клавіші фортепіано поволі оживають і звучать мільйонами яскравих небесних відтінків. Вони як життя: білі клавіші – це любов і щастя, чорні – горе та печаль.
|
| Категорія: Люди рідного краю | Додав: novadoba (30.04.2015)
| Автор: Людмила ВЛАСЮК
|
| Переглядів: 474
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
