«Цар» із Великої Яблуньки
Як гадаєте, що може об’єднувати царя, православний храм у Великій Яблуньці, хор-ланку цього ж села, Довжицького сільського голову Івана Ткачука, який уже втретє очолює територіальну громаду п’яти сіл? Нізащо не здогадаєтесь. Тож, трошки привідкривши завісу, скажу, що із усім вищеназваним пов’язаний шанований житель Великої Яблуньки Микола Григорович Медведюк. Та про все по порядку.
Так повелося в родині Медведюків, що усіх чоловіків в їхньому роду поміж людьми називали «царями». Гадаю, навіть у Великій Яблуньці про походження цього прізвиська знають далеко не всі. А історія ось яка. У Миколи Григоровича був прадід Федір, який у свій час за Польщі був досить заможний. Мав близько сорока голів худоби та своїх пастухів. Мав він і пару білогривих коней, якими їздив лише на базар і більше нікуди. Він говорив: «Тільки цар такими кіньми їздить і я…». То він як їхав, люди казали - цар їде. Так і з’явилося прізвисько.
Нині Микола Медведюк має за плечами 73 роки. Разом із дружиною Уляною Андріївною помалу господарює, адже ще мають у господарстві кобилу, пару свиней та курей. До цього часу господар почувався ще якось нічогенько, та останнім часом дає знати про себе хворе серце. Дякувати Богу, не забуває дочка із зятем та дві внучки, які навідуються до пристарілих батьків та чим можуть допомагають. Була у подружжя ще одна дочка Наташа, але у вісім років померла від онкологічного захворювання.
Зручно вмостившись за кухонним столом, старий чоловік поринув у спогади і від цього аж неначе помолодшав. Пригадав, як закінчив у рідному селі семирічку, середню школу у Маневичах, а потім, «аби заробити гроші на штани, бо не було, у що одягнутися, їздив на заробітки у Дніпропетровську область. По приїзду працював завклубом у Северинівці, оскільки добре грав на гармошці. Потім була служба зв’язківцем у ракетних військах.
- Після армії мені запропонували стати секретарем сільської ради і я погодився, - розповідає Микола Григорович. – Тож сім чи вісім місяців я працював у сільській раді, поки їх не почали укрупнювати. Нашу з’єднали із Куклинською сільською радою, а туди я йти не захотів.
Після цього молодого парубка призначили завклубом у Великій Яблуньці. Оскільки гармоніст взагалі не знав нотної грамоти, бо був самоучкою, його направили на 10-місячні курси на хоровий відділ Луцького культосвітнього училища за рахунок місцевого колгоспу.
- Згодом, вступивши заочно, я успішно закінчив це культосвітнє училище, - продовжує мій співрозмовник, - і хоча мені пропонували продовжити навчання, я відмовився, бо потрібно було будуватись.
Одружився Микола Григорович у 1974 році. Дружина працювала на колгоспній фермі телятницею, тож чоловікові доводилось їй допомагати, адже, окрім усього, потрібно було ще й самим заготовляти корма. «Я мусив вставати о п’ятій ранку, іти на ферму і встигнути попоратися до одинадцятої години, бо до цього часу повинен бути на роботі у клубі. В обідню перерву теж допомагав і знову йшов на репетицію» - розповідає про тодішні будні сільський житель.
Як художній керівник Будинку культури с. В. Яблунька Микола Медведюк постійно готував виступи хору радгоспу «Маневицький» та окремі номери, для чого доводилось їздити по селах, де базувалися його відділки - Галузія, Лісове, Череваха. Велику популярність у той час здобула і хор-ланка с. Велика Яблунька, яка увійшла в одну із книг з історії Волині.
– Ми часто їздили на конкурси обласного та республіканського масштабу, де часто завойовували перші місця, - ділиться своїми досягненнями сивочолий чоловік. - Виступали на відкритті драмтеатру ім. Шевченка у Луцьку, у Києві до 170-ої річниці з дня народження Т.Г. Шевченка, а під час виступу у Львові – потрапили на телебачення. Колектив хор-ланки нагороджено Великою золотою медаллю, а мене, як керівника, Малою золотою медаллю.
Із теперішнім сільський головою Іваном Ткачуком Микола Медведюк познайомився, коли той був завфермою, де працювала Уляна Андріївна. А коли чоловік залишився без роботи, Микола Григорович вирішив допомогти, використовуючи свій авторитет.
- Я тоді був депутатом районної ради. І вважав, що такий здібний чоловік, як Іван Ткачук, не повинен сидіти без роботи, - говорить Микола Медведюк. – Спочатку ми з ним побували у багатьох організаціях в Маневичах, а потім зайшли у райвиконком, де нам порадили, щоб йшов на сільського голову. Після цього я трохи позаймався агітацією у наших селах, внаслідок чого його обрали сільським головою, і гадаю - не прогадали. Файний голова, якщо буду жити, буду й далі за нього голосувати.
Церковний храм у Великій Яблуньці був розвалений у 1960-их роках, тож місцевим жителям доводилося ходити за чотири кілометри до Оконська. Співав у тому храмі і Микола Григорович, за що його викликали у маневицький відділок КДБ.
- Слідчий запитував: «Скільки ти з бабками та з оконським попом будеш співати?», - пригадує Микола Медведюк, - а я йому жорстко відповів: «А хіба не вас ці бабки годували і таких здорованів повигодовували, що ви і їх, і своїх матерів, які ходять до церкви, соромитесь? Ви мене більше не викликайте, я на цю тему з вами не говоритиму…» То вони притихли. Для подібних розмов викликали і партійні керівники, і лише один із усієї когорти посадовців тих часів, начальник відділу культури Степан Проць, радив: «Ти так ходи у церкву, щоб тебе менш бачили». Звісно, в той час так не повинно було бути, щоб і в культурі працювати, і до церкви ходити.
А ходити до церкви Микола Медведюк звик змалечку, бо батько був церковним старостою. Тож Микола Григорович звик думати, «якщо є в селі церква, то і люди там файні живуть». І як тільки почалася мова про розпад Радянського Союзу і самостійну Україну, у нього в голові зародилася думка про будівництво власного церковного храму. А згодом він вніс таку пропозицію поміж людей.
- Збори селян обрали мене старостою, - говорить мій співрозмовник. – Почали будувати храм у 1995 році. Допомагали усі, хто чим міг. Радгосп (директор Бубнюк Є.Є.) – камінь, транспорт. Рівненська АЕС - цемент, кран для підняття куполів. Дорожні будівельники (Хунафін Г. М.) - щебінь, облаштували під’їзд до церкви. Лісівники надали ліс. За окремими будівельними матеріалами доводилось їздити на Закарпаття, у Львів та Івано-Франківську область. Так помалу із Божою допомогою до 2000 року збудували церкву, яка є окрасою села. Зараз помаленьку ходимо, співаю у церковному хорі.
Через рік після завершення будівництва Микола Медведюк вийшов на пенсію. Нині «Цар» господарює на власному обійсті, співає у церковному хорі та тішиться успіхами онуків.
|
|
Категорія: Люди рідного краю | Додав: novadoba (29.04.2015) | Автор: Сергій ГУСЕНКО |
| Переглядів: 499
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
