Історію кожного села, безсумнівно, творять його люди. Чимало таких поважних людей проживають і в Годомичах. Мені ж пощастило поспілкуватися із Заслуженим працівником сільського господарства України Надією Шуляк, яка залюбки розповіла про свій трудовий шлях.

Надія  Онуфріївна виросла без батька, він загинув на війні, коли їй було лише 8 місяців. Закінчивши семирічку, дівчина не стала шукати кращої долі в чужих краях і пішла працювати у місцевий колгосп телятницею. Праця була важка, кожна телятниця доглядала по 50 голів, яких тримали безприв’язно у клітках, дуже непросто було їх годувати.

Пізніше, коли вона заочно закінчила Рожищенський зооветеринарний технікум, була призначена головним зоотехніком, при цьому продовжила навчання у Львівському зооветеринарному інституті.

- З кожним роком покращувались умови праці телятниць. Будувались нові приміщення, в яких трималася худоба. Починаючи із 1965 року на тваринницьких фермах було як у казці, – ділиться спогадами Надія Шуляк. – Був проведений молокопровід. Молоко по скляним трубам йшло до спеціальної кімнати молокоприймального пункту, де відразу проходило очистку. Працювали транспортери на гній. У спеціальні приміщення навозили торф, куди вигульно запускали бичків. Через місяць вигортали по 40-50 тонн гною, вага ж бичків сягала до 460 кг.

У 1980-1990 роках справи в колгоспі, що з 1970 року носив ім’я Леніна, йшли дуже добре.  Поголів’я худоби сягало 2600 голів, 112 на сто гектарів. Це був найвищий показник у районі.  Місячна заробітна плата у доярки складала не менше як 400 карбованців. Удій на корову в середньому становив 3800 літрів молока. Передова доярка Негодюк Галина Калениківна, яка й нині проживає у Годомичах, надоювала по 5100 літрів молока з корови.

- Працювали із душею, ніяких там вихідних, субот та неділь, - продовжує спогади моя співрозмовниця. – І головний агроном, і я були забезпечені автомобілями, сама ж і була за кермом. У тваринницький табір доярок довозив автобус. Там були створені всі умови для догляду за телятами і для відпочинку працівників. Також були обладнані лікарські кабінети - УВЧ, зубний та кабінет фельдшера.

Про тодішнього голову колгоспу, депутата Верховної ради УРСР двох скликань 1962-1972 років Бориса Олексійовича Левчишина Надія Онуфріївна відгукується як про керівника з великої літери, вимогливого, доброго господаря. Він мав усе знати, для нього не існувало дрібниць. 

Ферма була племінна, щороку телиць возили на виставки та продавали близько 300 голів за кордон. Кожна корова мала табличку, на якій зазначався удій корови, коли вона спарована, коли розтелиться.

- Тоді були часи, коли все детально перевірялося, - пригадує Надія Онуфріївна. - Приїжджав в колгосп навіть міністр сільського господарства із Москви. Задавав різні питання, в тому числі який надій тієї чи іншої корови, питав продуктивність корів тощо, а потім звіряв із записами. 

У той час нараховувалось 80 постійних працівників на фермі, додатково на сезон бралися пастухи. Працювали три зоотехніки, головний – Надія Онуфріївна, два - по племсправі і по племзаписам. У колгоспі працював і чоловік Надії Онуфріївни Микола Григорович. Закінчивши Київський фінансовий університет, спочатку обіймав посаду головного економіста, потім заступника голови колгоспу, був парторгом, членом бюро райкому партії. Маючи авторитет серед місцевих жителів з 1998 по 2006 рік протягом двох скликань обирався сільським головою.

Пропрацювавши 25 років головним зоотехніком у колгоспі, у 1996 році Надія Онуфріївна вийшла на заслужений відпочинок, маючи за свою сумлінну працю численні нагороди, серед яких Орден Трудової Слави, Орден Трудового Червоного прапора і почесне звання «Заслужений працівник сільського господарства». Попрощавшись із колгоспом, трудівниця не полишила роботу, і ще 10 років пропрацювала землевпорядником у сільській раді.

Незважаючи на зайнятість та шалений, як на той час, ритм життя подружжя звило сімейне гніздечко, народило та виховало двох дітей. Дочка здобула фах лікаря, нині працює головним спеціалістом в обласному управлінні охорони здоров’я. Син після закінчення служби в правоохоронній сфері, продовжив роботу в приватній фірмі. Вони подарували батькам четверо внуків, із яких двоє вже вибрали свою стежину у житті.

Надія Онуфріївна та Микола Григорович, хоча і заробили гідне пенсійне забезпечення, та без діла не сидять, тримають господарство, обробляють городину. Господиня полюбляє вирощувати квіти та вазони, які заполонили подвір’я та веранду, а господар порядкує на невеликій пасіці.

Цьогоріч Надія Шуляк святкувала своє 70-ліття. Одним із подарунків на ювілей була велика фотографія із зображенням всіх членів родини. Відтепер, де б не знаходились діти та онуки, вони завжди будуть поруч із турботливою мамою та бабусею.