93-річний Улян Лаврентієв із Копилля сьогодні з болем у серці спостерігає за подіями, що розгортаються на Україні, бо ще й досі у його пам’яті оті страшні сторінки війни. Тоді теж стояла квітуча весна. І люди воювали не за політичні цінності, а за свій дім, свою родину. Він – організатор та керівник місцевого підпілля та партизанського руху. Має ряд численних нагород, серед яких найдорожчі і найцінніші його серцю ордени Великої Вітчизняної війни, «За мужність», «Знак пошани», медалі «За бойові заслуги» та «За доблесну працю». - Нас у батьків було дев’ятеро синів, шестеро з яких обороняли Батьківщину від фашистської навали у 1941-1945 рр., - ледь стримуючи сльози, розповідає ветеран. Згадував Улян Романович, як у липні 1941 фашисти захопили село Копилля. За невиконання наказів жорстоко розправлялися з місцевим населенням. До німецьких концтаборів були вивезені 23 людини, з них 12 так і не повернулися до рідних домівок. 52 було розстріляно за допомогу партизанам та несплату податків. Саме для боротьби з фашистами і був створений партизанський загін «За Батьківщину», яким керував Улян Лаврентієв. І сьогодні з пошаною односельчани ставляться до Уляна Романовича, який тривалий час працював головою сільської ради, чимало зробив для розбудови села. Саме з його ініціативи побудовані приміщення Будинку культури, сільської ради та школи. Разом з дружиною він виховав троє дітей, тішиться внуками та правнуками, яким передає свої гіркі спогади про воєнне лихоліття. А ще мріє Улян Романович про мирне небо над головою і про те, щоб врешті-решт Україна піднялася з колін. Саме в цьому вбачає обов’язок кожної людини, небайдужої до долі своєї країни.
