П`ятниця, 18.07.2025
Мій сайт
Меню сайту
Категорії розділу
Привітання до свят [15]
Святкуємо [79]
Офіційно [408]
Вісті з державної адміністрації [50]
Районна рада інформує [49]
Управління Пенсійного фонду інформує [25]
Районний центр зайнятості інформує [30]
З прокуратури району [44]
Міліцейський кур'єр [48]
Соціальний захист [90]
Повідомлення з РАЕС [44]
Абетка здоров'я [59]
Материнка [125]
Криниченька [38]
Добрий господар [49]
Молодіжна палітра [50]
Спорт [105]
Люди рідного краю [200]
Село і Люди [29]
Інтерв'ю до ювілею [4]
З редакційної пошти [72]
Творчість наших читачів [75]
На суботній добривечір [124]
Оголошення та реклама [21]
Міні-чат
200
Наше опитування
Як Вам наш сайт?
Всього відповідей: 207
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

ДЕВ`ЯНОСТО ВЕСЕН, ЯК ПТАХИ, НАД ЗЕМЛЕЮ ПРОЛЕТІЛИ


Про вік людини судять не стільки за роками, які вона прожила, скільки за станом її душі. Єфросинія Горбач, жителька села Острови, і в дев’яносто років зберегла живий інтерес до всього, що відбувається навколо, до сучасного політичного життя країни, до рідного села та односельців, вона і сьогодні любить читати газети та дивитися телевізійні новини. Компанійська, жвава, приємна у спілкуванні, нікого не обділить своєю увагою та турботою. Дев’яносто весен за її плечима – саме так жінка рахує свої літа, бо і зараз, на порозі зими, у її душі весна.
- Зростала я в багатодітній родині, де було п`ятеро дітей, – розповідає Єфросинія Климівна. – Батькові довелось пройти дві війни: на першій втратив руку, а з другої не повернувся. Чотирнадцять років доглядала свекра, а потім своїх двох доньок, які після важкої хвороби одна за одною через рік відійшли у вічність. Син Юрій мешкає в Казахстані, на жаль, вже тридцять років не бував на рідній Україні. Внучка Зоя виросла зі мною, я її й заміж віддавала у цій хаті, а батьки на весіллі, як гості були. Бог назначив мені довгий вік. Ось так і живу.
До розмови приєднується Зоя Іванівна, яка проживає у Колках і працює вихователем у дитячому садочку «Берізка»:
- Ще змалку завжди на вихідні приїжджала до бабусі. Коли не стало батьків, вона замінила мені і маму, і тата. А я стала для нею опорою в житті після втрати стількох близьких людей. Вона дуже мужня жінка, сильна духом, випробування тягарем лягали на її плечі і не зробили її серце кам’яним. Вона і зараз для мене є взірцем для наслідування.
Єфросинія Климівна закінчила вечірні курси польської школи. Вона пригадує перший урок, перше речення, яке написала на старенькому пожовклому листку шкільного зошита. І зараз цитує вірші польською, що запам’яталися ще з дитинства. Ніколи не цуралася ніякої роботи. Працювала дояркою в місцевому колгоспі. Двадцять років тричі на день власноруч доїла 45 корів. Тому й вважає, що секрет довголіття полягає у працелюбності.
Ця проста жінка навіть у свої поважні роки всю роботу по господарству виконує сама. І сьогодні ще пече хліб. Доглянуті подвір'я, хата, сад, затишок і чистота в оселі. Біля будинку розкинувся яблуневий сад. Восени красуються на гіллях червонобокі яблука, які не раз нагадують моїй співрозмовниці, як разом з чоловіком садили кожного пагінця, щоденно поливали і з надією чекали, яким він виросте.
- 15 років, як вже немає Федора Миколайовича, - з гіркотою у голосі говорить моя співрозмовниця. – Він був музикантом, грав на весіллях. Дуже добрий та хазяйновитий. Коли виходила за нього заміж, то люди казали, що заможний у тебе чоловік, адже мав пару коней. На фронті був сапером. На час оголошення мобілізації старшій доньці виповнилось лише три дні. Чекала і молилась, як усі, аби повернувся живим. Бог почув мої молитви. Пам’ятаю, тоді була пізня осінь, падав ріденький сніжок. Вечоріло. Я наліпила вареників, чую стукіт у двері. На порозі стоїть Федір у фронтовій шинелі і, посміхаючись, говорить: «То ще не біда, коли вареники на столі лежать».
Його портрет сьогодні (на жаль, уже з чорною стрічкою) нагадує Єфросинії Климівні про шлях, часом нелегкий, крутий і звивистий, який долали разом пліч-о-пліч.
За своє життя довелося спізнати всякого. Був і холод, і голод, але їй вдалося вистояти перед усіма випробуваннями долі. Десятки кращих років віддала праці на колгоспній фермі, за що має шану та повагу односельчан. Тримала і вела чимале домашнє господарство, ніколи не жалілась і не схилялась перед труднощами і життєвими негараздами. Пережила дві світові війни, жила за Польщі, під радянською владою і за незалежної України. Каже, тепер живеться найкраще, якби ж не ця неоголошена війна. Тішиться чотирма внуками, двома правнуками та одним праправнуком.
- Ніколи не прагнула ні наживи, ні пишних хоромів. І завжди вчилася пробачати образи. Оце насправді рятує людину і допомагає їй прожити довгий і щасливий вік, - розкриває секрет свого довголіття Єфросинія Климівна.
Категорія: Люди рідного краю | Додав: novadoba (10.12.2014) | Автор: Людмила ВЛАСЮК
Переглядів: 509 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Вхід на сайт
Пошук
Друзі сайту
Copyright MyCorp © 2025
Зробити безкоштовний сайт з uCoz