Династія лісівників із Троянівки
На Маневиччині, яка славиться своїми лісами, живуть працьовиті люди, з відкритим серцем, добрі душею, закохані в природу рідного краю. На станції Троянівка трудиться родина Майданюків, прізвище яких добре відоме сельчанам. Ще б пак! Батько, Володимир Васильович – майстер лісу у Боровому лісництві. Дружина Любов Павлівна – бухгалтер, раніше працювала маркірувальницею, майстром в цеху переробки. Менший син Олег, ще змалку, спостерігаючи, як батько поспішає до лісу, мріяв продовжити справу батька, сьогодні він – помічник лісничого. Старший син Василь теж закінчив Шацький лісний технікум, от тільки пішов трудитись в правоохоронні органи. Щоправда, донька Людмила не пішла професійною стежкою батьків - працює медичною сестрою в районній поліклініці, але не менш залюблена у вікові насадження. Всі вони стверджують: зберегти ліс – їхній головний обов’язок перед майбутніми поколіннями. А ще захоплено розповідають про свої щоденні будні.
- Вирощувати і берегти ліс – то наше покликання, - говорить пані Любов, - адже любимо в ньому і працювати, і відпочивати. Влітку й восени з великою охотою йдемо за ягодами та грибами, взимку й весною спостерігаємо, як він оновлюється, як підростають маленькі сосенки, набираючись сили. Він дивовижний за будь-якої пори року.
Слухаючи, як Любов Павлівна з такою щирістю та радістю розповідає про прамудрі зелені насадження, мені пригадалися рядки Ліни Костенко: «…Поїдемо поговорити з лісом, а вже тоді я можу і з людьми». Саме так і в їхній родині.
Володимира Васильовича з дитинства заколисували стрункі сосни і будили щебетання птахів. Однак вибір його професії – бути пасічником. Цей задум виношував зі шкільної парти, бо ж ріс у сім'ї лісівників і частенько смакував медом з домашньої пасіки. Навчаючись, освоював і знання в галузі лісового господарства. Отримавши диплом пасічника-зоотехніка, працював на Черкащині, куди закинула його доля, головним ветлікарем у Рожищенському бджолооб’єднанні, де під наглядом були понад дві тисячі бджолосімей. Пізніше трудився пасічником у Городоцькому лісгоспі, а з 1990 року працює майстром лісу у Боровому лісництві.
- Будь-яка людина має робити у житті те, що приносить задоволення, і від цього вона стає щасливою, - переконаний Володимир Васильович. - Маю 25 років стажу. Завжди намагався ставитися добросовісно до обов’язків, бути чесним і справедливим. Мрію, щоб нарешті в Україні настав мир, щоб росли ліси і щоб було кому їх охороняти.
Його найбільше обурює, коли бачить у лісі безгосподарність. Мовляв, як так можна ставитись до природи, яка нас годує. Кожен робочий день Володимир Васильович вирушає у лісові угіддя, які дають йому наснагу працювати. У вільний від роботи час чи у вихідні улюбленим заняттям для пана Володимира є риболовля, восени ще додається збирання грибів. Часто на прогулянку до лісу брав із собою дітей.
- Батько завжди намагався прищепити любов до лісу, - пригадує Олег. - І йому це вдалося. Нині допомагає мудрими порадами у вирішенні питань лісового господарства. Він завжди вчив мене, що помилку лісника можна буде виправити лише за десятиліття. Адже, щоб виросло дерево, має пройти вісімдесят років. Дуб взагалі росте до 150 літ. Ми з дружиною виховуємо двох доньок – семирічну Ангеліну і дворічну Вероніку. Переконаний, вони полюблять ліс так само, як і я.
Син добре засвоїв батьківську науку і не підводить його. У нагоді стає і материнська мудра порада. Всією родиною вони роблять справу величезної ваги - дбають, щоб майбутнім поколінням дарували свій зелений розмай рукотворні ліси. І тому родина Майданюків упевнено крокує по життю, і ніщо не зможе підрубати їхнє коріння, яке міцно тримається на землі, де вони виросли і набралися сил серед столітніх велетнів-дубів та струнких сосен.
|
|
Категорія: Люди рідного краю | Додав: novadoba (17.03.2015) | Автор: Людмила ВЛАСЮК |
| Переглядів: 516
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
