ДЯКУЄМО ВАМ ЗА ТАКОГО СИНА…
Серед тих, ким по праву гордиться не лише Маневиччина, а й вся Україна - Володимир Марчук, уродженець с. Острови, нагороджений державною відзнакою – орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Володимир Марчук проходив службу в 140-ому окремому центрі спеціальних операцій ГШ ЗСУ. На схід нашої країни для участі в АТО потрапив ще на початку липня. Захищаючи суверенітет та визволяючи Донбас від проросійських терористів та сепаратистів, провів у боях п’ять пекельних місяців. Військовослужбовець виконував бойові завдання у Дебальцевому, Горлівці, Гранітному, Савур-Могилі, Донецькому аеропорту.
Коли він вперше завітав до Маневицької районної ради, то на запитання голови Людмили Веремчук:«За що отримав відзнаку?» коротко і лаконічно відповів: «За виконання військового обов’язку». Саме так відповідають люди, вірні присязі, які не вбачають героїзму у своїх діях. З Володимиром наша розмова відбулась по телефону, оскільки він нині проживає з сім’єю у Хмельницькому. Навіть через телефонну слухавку відчувався бойовий дух військовослужбовця, який, попри все, щиро вірить, що Україна переможе.
З 2000 по 2013 рік Володимир Марчук працював відповідальним виконавцем з призову у Маневицько-Любешівському ОРВК. У травні 2013 року після скорочення, дізнався, що у Хмельницькому формується новий військовий підрозділ, який займатиметься спеціальними операціями генерального штабу Збройних сил України. Пройшовши всі тестування та здавши всі можливі заліки, в червні боєць поповнив ряди військового підрозділу.
- Володимир дійсно заслуговує на цю нагороду, - говорить товариш по службі Володимир Черчик. – Ми пропрацювали з ним пліч-о-пліч шість років. Надзвичайно відповідальний, а ще - надійний товариш і справжній патріот України.
Про нагородження Володимир говорить неохоче, мовляв, чимало хлопців, що перебувають на Сході, кожного дня здійснюють такі героїчні подвиги, про які, можливо, так ніхто і не дізнається. Перебуваючи під Гранітним, що неподалік Маріуполя, їхній підрозділ евакуйовував поранених. Саме там військовослужбовець надав невідкладну медичну допомогу людині в дуже важкому стані, тим самим, врятувавши йому життя. Цей випадок закарбувався у його пам’яті.
- Я не знаю ні хто цей чоловік, ні звідки він родом, - говорить Володимир, - думаю, ми ніколи з ним не побачимось. Але це і є моя найбільша нагорода – врятувати комусь життя. Вона важливіша за будь-які ордени та медалі. Знаєте, що найважче для мене на війні? Це усвідомлення того, що жителі Донбасу сприймають нас за окупантів, їхнє вороже ставлення. Хоча є там справжні патріоти рідної землі, які вбачають Донбас лише в складі України. Таких двоє донеччан воювали зі мною плечем до плеча. На жаль, інформаційну війну ми програли, і це виправити зможе лише молодь. Тому потрібно якнайбільше звернень, на кшталт тих, що підготували наші студенти.
25 лютого Володимир Марчук знову вирушає на Схід. Вдома, у Хмельницькому, на нього з молитвою чекатимуть дружина Ірина, донечка Тамара та шестирічний син Олег. А ще, у глибокій поліській глибинці, сестра та мама, для якої він найкращий в світі і яку Володимир, аби не тривожити, не повідомив, що знаходиться на Сході. Вибачте, його, рідненька, і дякуємо Вам за такого сина...
|
| Категорія: Люди рідного краю | Додав: novadoba (26.02.2015)
| Автор: Людмила ВЛАСЮК
|
| Переглядів: 607
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
