Дмитро Брик поклав життя на вівтар свободи України
Дмитро Брик не дожив до свого дня народження лише чотири дні: 29 серпня йому б виповнився 21 рік. Його життя обірвалося під Іловайськом, де він, командир мінометного розрахунку 51 об’єднаної механізованої бригади, намагався врятувати водія палаючої машини…
А у рідному Старому Чорторийську в цей час пахло яблуками і медом, на берегах тихоплинного Стиру мирно паслися коні – все було майже так само, як і далекого 1993 року, коли в родині Бриків народилася трійня. Цій події невимовно раділи не тільки батьки Юрій Миколайович і Руслана Василівна, а й все село. Але найщасливішими були Іванко та Іринка, у яких водночас з’явилося дві сестрички і братик.
Непросто було батькам ставити дітей на ноги. Невтомні трудівники, вони зробили все, аби їхні кровинки здобули освіту, виросли чесними й порядними людьми.
Сьогодні нам усім важко, розриваються від болю серця, сльози випікають очі, бо, боронячи Україну від знавіснілого «старшого брата», гине кращий цвіт нації – наші сини, наша надія. І серед цих патріотів – наш Дмитро.
Яким він був? Перша вчителька Валентина Шостак порівнює його з сонечком, бо завжди був усміхненим, привітним, доброзичливим. «Дмитро зарекомендував себе старанним і наполегливим учнем, - пригадують класний керівник Валерій Діваков та викладач «Захисту Вітчизни» Федір Костюкевич. – Дуже любив спорт. Брав участь у районних і обласних змаганнях з легкої атлетики, допризовної підготовки. Мав багато нагород».
У хлопця було гарне здоров’я і міцна статура, тому й призвали на строкову службу в десантні війська (80-ий аеромобільний полк).
Після армійської служби юнак пішов здобувати професію водія у Колківському ВПУ, оскільки дуже любив техніку. Але навчання довелося перервати: 9 квітня 2014 року його мобілізували. А вже у травні він перебував у зоні АТО в районі Волновахи. Пліч-о-пліч із ним боронив нашу землю і його односельчанин Сергій Байцим. Третього липня Сергій був поранений, нині знаходиться на реабілітації після лікування в госпіталі. В Іловайську загинуло чимало його бойових побратимів і серед них – командир, вірний товариш Дмитро Брик.
- Разом із Дімою ми служили в одному аеромобільному десантному полку у місті Львів, він призвався, щоправда, на півроку пізніше, - розповідає Сергій. - Разом із червня були і в зоні АТО, на Луганщині, мене мобілізували на день пізніше від нього. Наша військова спеціальність – гранатометники, перекваліфікувались у мінометників. Діма був наймолодший командиром відділення. У 20 років нелегко нести відповідальність в умовах справжньої війни за своїх підлеглих, та Діма був чудовим командиром, а ще – мінометником від Бога. У відділенні було п’ять чоловік, ще троє хлопців теж з Волині, всі підтримували один одного. У вільну хвилинку з Дімою завжди згадували рідне село, школу, друзів та рідних. Мене поранили на блокпосту поблизу містечка Кремінна. Саме Діма проводжав до «швидкої». Переживав і за мене, і за Сашка – бійця з нашого відділення, який теж був поранений. Весь час дзвонив, цікавився, як йде одужання. За 3 дні до тих страшних подій подзвонив і повідомив, що до них вже повернувся Сашко, я відповів: «Чекайте, хлопці, я теж скоро приїду…» А через декілька днів дзвінок від товариша. Чую: голос тремтить «Серьога, ми в оточенні, немає вже нашого Дімона, і комбата нашого немає…» Кажуть: «Десантники не вмирають, вони летять на небо. Діма був взірцем справжнього десантника…»
Проводжали Дмитра в останню путь всім селом. Зі Львова, з Тернополя, з навколишніх сіл приїхали його друзі.
Коротке, як спалах, життя. Життя, віддане за Батьківщину. Двадцятилітнім Дмитро Брик ступив у безсмертя. Вічна слава герою!
|
|
Категорія: Люди рідного краю | Додав: novadoba (08.09.2014) | Автор: Лідія КАЛЬКОВЕЦЬ |
| Переглядів: 691
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
