Дорога до батька – у сім десятків літ
Відразу після звільнення району від німецько-фашистських загарбників розпочалася масова мобілізація чоловіків на фронт. Не обминула вона і село Грив’ятки, яке до 60-х років минулого століття належало до Маневицького району, а після хрущовської реорганізації відійшло до Ковельського. Попри те, що в сім’ї було четверо малолітніх дітей, забрали й Івана Михайловича Стащука. Молода дружина була у розпачі: треба дати раду і на полях, і в господарстві, а головне – доглянути і прогодувати дітей. Плакала, побивалась, але зігрівала надія, що війна скоро скінчиться, Іван повернеться додому і знову все буде добре.
А через три місяці в село полетіла чорна звістка: «Фронтовик Іван Михайлович Стащук зник безвісти 13 липня 1944 року в Прибалтиці». Що коїлось в душі молодиці, не передати словами. Але поглянувши на дітей, що також захлинались від плачу, зрозуміла, треба брати себе в руки і давати раду своїм кровиночкам.
- Мені було тільки два рочки, - розповідає наймолодша донька Зіна, - коли тата не стало. Мало що пам’ятаю з тої пори. Старші вже все усвідомлювали, Люді - 10, Петру – 9, Ані – 4 роки. Своїй матусі, Марії Миколаївні, світлої їй пам’яті, безмежно вдячна. Це яскравий приклад жертовності і відданості солдатської вдови. Про особисте життя і не думала. В бідності, але у великій любові піднімала нас на ноги. Скільки жила, стільки просила шукати батькову могилу.
Як тільки діти підросли, почали їздити у військкомати, писати листи в архіви, надсилати запити у різні інстанції - і все безрезультатно. Практично вже й втратили надію відшукати могилу свого батька.
Так сталося, що сестри переїхали в Маневичі. Всі троє працювали в районній лікарні. Багато жителів селища пам’ятають уже покійну Людмилу Дем’янчук, не забулась активна, ініціативна Зінаїда Федорук, яка по чорнобильській програмі переселилась в Ковель. Серед маневичан залишилась Ганна Морозюк. Не раз доводилось спостерігати, як сестри в глибокій скорботі стояли біля братської могили в нашому райцентрі, вмивались гіркою сльозою, низько схиляли голови з надією, що, можливо, хтось так само трепетно віддає данину шани і їхньому батькові в одному з далеких захоронень.
Повернутись до пошуків батькової могили допоміг випадок. В минулому році, коли ковельські ветерани впорядковували територію біля Меморіального комплексу, до них підійшов незнайомець і почав щиро дякувати за добру пам'ять про всіх визволителів міста і, зокрема, про його діда. Щирі слова чоловіка зворушили Зінаїду Іванівну і вона почала розпитувати його, як він знайшов свого родича. Відповідь була проста: через Інтернет.
Уже по дорозі додому Зіна подзвонила брату і попросила зібрати родину. Вислухавши новину, за пошуки взявся племінник Олег. «Перекинули» сторінки української «Книги пам’яті» - нічого втішного. Тоді ще вирішили переглянути «Меморіали, братські могили Росії».
- Затамувавши подих, - згадує Зінаїда Іванівна, - всі терпляче чекали. І нарешті, на екрані з’явилось прізвище «Стащук Іван Михайлович, 1904 р. ряд. 760-го с.п., 208-ї с.д., загинув 13.07.1944 р. в смт. Освея».
Радості рідних не було меж. Всі обіймалися, плакали. Заповіт покійної матусі виконали. Залишилось відвідати місце вічного спочинку батька.
Виявилося, що населений пункт Освея знаходиться на самому кордоні з Латвією, але відноситься до Верхньодвінського району Вітебської області Білорусії. Того ж дня відшукали сайт адміністрації вказаного району, зателефонували до голови. Зінаїда Іванівна була вражена щирістю та привітністю, готовністю допомогти.
Розпочались трепетно-тривожні приготування до поїздки. До неї підключилась місцева влада, ветеранська організація. Подруги вишили бісером ікону Святого Михаїла, який вважається захисником воїнів, та красивий рушник, підготували чимало інших сувенірів.
- В Освеї нас зустріли, як рідних, - продовжує свою розповідь Зінаїда Іванівна. – Представники влади гостинно провели у парк Слави до Братської могили, де викарбувано ім’я і нашого батька. Особливо зворушливо було йти через стрій учнівської почесної варти. Разом з школярами поклали квіти, а я ще й грудочку землі із маминої могили. Довго, схиливши голови, стояли перед загиблими 599 воїнами, поряд з якими навіки спочив і мій батько. В думці просила пробачення у свого тата, що так довго шукали дорогу до його могили. Вгамувати душевний щем у цій сумній гостині допомогли щирість, сердечність, безкорисливість багатьох незнайомих білорусів.
Привезені документи з Білорусії дали підстави увіковічнити пам'ять нашого батька на меморіальному комплексі і в Ковелі. 9 травня 2014 року його ім’я було висічено на гранітній стелі.
До речі, Зінаїді Іванівні в Освеї подарували «Книгу пам’яті». Серед переліку загиблих, значиться 115 волинян, в тому числі 10 жителів нашого району.
Поховані в с. Освея:
Загоровець Матвій Остапович, народився в с. Копилля, рядовий 85-го с.п. (стрілкового полку), 325 с.д. (стрілецької дивізії). Загинув в с. Велике Поле 15.07. 1944 року.
Кушнерук Іван Михайлович, 1906 р., смт Колки, рядовий 235 с.п., 28-ої с.д. Загинув 16.07.1944 р. в с. Червонці.
Попович Микита Оксентійович, с. Копилля., рядовий 85-го с.п. 325-ої с.д. Загинув 15.07.1944 р. в с. Велике Поле.
Шрамко Прокіп Романович, 1922 р., с. Копилля, рядовий 88-го с.п., 28-ої с.д. Загинув 16.07.1944 р. в с. Видрицькі. .
Поховані в с. Вересне:
Аршулік Оксентій Дмитрович, 1910 р., с. Боровичі, рядовий 64-го с.п., 21-ої с.д. Загинув 9.07.1944 р., в с. Дерновичі.
Поховані в с. Сар’я:
Оксенюк Михайло Якимович, 1912 р., с. Софіянівка, рядовий 1117-го с.п., 332-ої с.д. Загинув 17.07.1944 р. в с. Устє.
Кравець Іван Петрович, 1900 р.с. Гораймівка, рядовий 292-го с.п., 115-ої с.д. Загинув 17.07.1944 р. в с. Дуброва.
Карпук Максим Федорович, 1907 р. с. Набруска, рядовий 1117-го с.п., 332-ої с.д. Загинув 17.07.1944 р. в с. Устє.
Сахарчук Карпо Степанович, 1922 р., с. Набруска, рядовий 1117-го с.п., 332-ої с.д. Загинув 17.07.1944 р. в с. Устє.
Мокиєць Трохим Іванович, 1924 р., с. Гораймівка, рядовий 2920-го с.п., 115-їо с.д. Загинув 14.07.1944 р. в с. Слодобка. Похований в с. Доброва.
Можливо, їхнім рідним не відомі до цього часу місця поховання. Додаткову інформацію може надати Зінаїда Іванівна Федорук. Її телефони: 068- 1919148, 5-92-81.
|
|
Категорія: Люди рідного краю | Додав: novadoba (24.06.2014) | Автор: Наталія Степанюк |
| Переглядів: 933
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
