Галина Юхимюк – Почесний громадянин Маневицького району
Галина Дмитрівна Юхимюк, лікар-отоларинголог Маневицької центральної районної лікарні - давно стала живою легендою нашого краю. За національністю – росіянка, по духу – українка, за покликанням – цілителька, а по суті – Людина, яка твердо знає, для чого прийшла у цей світ.
Дитинство, обпалене війною, бентежна юності пора
- У селі Поім Пензенської області (Російська Федерація) пройшло моє дитинство, - розповідає Галина Дмитрівна. – Мама працювала учителем початкових класів, батько військовий, фронтовик. Подумки повертаючись у дитинство, найперше згадую голодні воєнні роки, з яким нетерпінням ми чекали весни, коли з’явиться кропива і мама зварить супу. Смачнішого, здається, й не їла.
Відразу по війні майора Клімкіна направили служити в Україну. У м. Ізяслав Хмельницької області він прибув із сім’єю. А 1947 року переїхали у м. Володимир-Волинський. Тут Галина, якій з легкістю давалися всі предмети, закінчила школу із золотою медаллю.
Одного вечора, прогулюючись із подругами, стала свідком автоаварії. На дорозі лежав чоловік і спливав кров’ю. Аби зупинити кровотечу, Галина зірвала із себе шарф. Пізніше лікар швидкої допомоги зазначив, що саме вона своїми діями не дала чоловікові померти.
Рятувати людей від смерті, від хвороб. Що може бути благородніше? Рішення визріло миттєво: буду лікарем.
Професія привела у Маневичі
Луцьке медучилище, Володимир-Волинський та Івано-Франківський пологові будинки, Івано-Франківський медінститут, спецординатура із поглибленим вивченням французької мови, Млинівська райлікарня Рівненської області – професійні зупинки талановитої росіянки на шляху до Маневич. За цей час вона встигла стати не лише висококваліфікованим лікарем, а й відчути себе своєю в українському середовищі, полюбити цей народ, який понад усе цінує працю. У 1976 році подружжя Юхимків (Юрій Антонович - хірург) вирішило переїхати на Волинь. Випадкова зустріч в облздороввідділі із головним лікарем Маневицького району Михайлом Зільбертом виявилася доленосною – приїхали працювати у Маневичі.
На африканському континенті
Робота на Маневиччині двічі переривалася поїздками в Африку: чотири роки лікували населення Алжиру і три – Тунісу. Це був період перевірки професійних знань, умінь, набуття нового досвіду, формування таких особистісних якостей як витривалість, винахідливість, віра в себе.
- Це було в Алжирі, - пригадує Галина Дмитрівна. – під час однієї з операцій до мене підійшов незнайомець з проханням бути присутнім. «Тут не театр», - відповіла різкувато.
Але, дізнавшись, що це її колега з Болгарії, дала згоду. А невдовзі у місцевій газеті з’явилася про неї стаття, в якій, зокрема, йшлося: «Якби наші спеціалісти так оперували, медицина значно пішла б уперед».
Ця стаття й стала причиною, що у лікарню м. Айн-Бейда, де працювала лікар Юхимюк, спеціально із радянського посольства приїхав аташе, аби особисто з нею познайомитися.
А Туніс й дотепер нагадує про себе верблюжими тапочками.
… Коли на операційний стіл поклали важкохворого юнака, не було впевненості, що він видужає. У день виписки хлопець привів у кабінет шамана – свого дядька. На знак вдячності цей чоловік (визначити його вік було дуже важко) одягнув на ноги лікарки-рятівниці верблюжі тапочки, промовляючи: «Вони заговорені. Будеш у них оперувати – матимеш удачу».
Чи справдилося його передбачення? Так. У практиці маневицького лора був один-єдиний смертельний випадок (але він трапився раніше, в Алжирі): хворий звернувся у лікарню, коли уже ніхто не міг йому допомогти - остання стадія раку легень і горла.
Улюблений лікар багатьох поколінь
Їй уже понад сімдесят. Це велике щастя у такому віці почуватися молодою і займатися улюбленою справою. Її люблять і поважають (можливо, хтось і заздрить, але це природно). Загальне визнання і шана - результат постійної праці над собою, недоспаних ночей, обділення увагою сім’ї, відмова від звичайних жіночих забаганок. Це результат великого милосердя, співчуття, уміння пройнятися чужим болем.
Галина Дмитрівна – одна з небагатьох лікарів, яка воліє називати своїх пацієнтів іменами, а не прізвищами, чим викликає швидке взаєморозуміння, близькість. Дуже любить дітей, до них у неї особливий підхід.
Власні доньки теж стали лікарями. Старша Олена обрала мамину спеціальність, останні десять років працює в Лівії, а молодша Тетяна – терапевт у Підмосков’ї. Гордяться бабуся з дідусем і трьома онуками.
Галина Дмитрівна має 42 роки професійного стажу. Жодного дня не пошкодувала про свій життєвий вибір. «Чисто та непорочно буду я жити і застосовувати своє мистецтво», «у який би дім я зайшов, я зайду туди для користі хворого, без всілякого навмисного, несправедливого та згубного наміру», - ці слова клятви Гіппократа стали девізом її життя.
|
| Категорія: Люди рідного краю | Додав: novadoba (20.12.2013)
| Автор: Алла БУБНЮК
|
| Переглядів: 782
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
