У важкі для нашої країни часи завжди знаходилися герої, які були готові захищати Батьківщину. Які ж вони, герої нашого часу, другого десятиліття ХХІ століття? Ще вчора можна було б сказати, що наша молодь байдужа, її ніщо не цікавить, крім себе самої, не здатна на вірну дружбу, палке кохання, вірність. Але сьогодні в долі і сім’ї багатьох людей постукала війна. І вже по-іншому дивимось на молодих людей, земляків, яких вважаємо героями нашого часу.
З гордістю можу сьогодні говорити про Сергія Туніка, випускника Старосільської школи, який для нас, вчителів, та і для учнів є героєм. Як і кожен з тих хлопців, що стояли і стоять на передовій.
Навчався Сергій у 9А класі, де я була класним керівником. Хто ж знав, що у цьому невеличкому класі ростуть майбутні герої? Із жовтня 2014 по червень 2015 року Сергій із однокласником Миколою Лавренчуком перебував на сході України.
Сергій, як і більшість моїх вихованців, був активним учнем. Брав участь у шкільному житті, разом готували пісні, танці на різні заходи, був учасником різних спортивних змагань.
Є люди, про яких кажуть: «З ним можна і в огонь, і у воду». От такий і Сергій: прямий, відкритий, не любить брехні. Говорить правду навіть тоді, коли комусь вона і не подобається. Ще у школі всі знали про його почуття справедливості, власне бачення цього світу, про те, що він надійний товариш. Батьки виховували сина з вірою у Бога, у свої сили, мужнім, справжнім патріотом. Тому у важливий для країни час Сергій не залишився осторонь, а поспішив зупинити ворога.
Після закінчення школи хлопець мріяв бути військовим, багато займався спортом. Якось зустрілася з ним після строкової служби і запитала про плани на майбутнє. Тоді не зовсім впевнено Сергій поділився своїми намірами про те, що хоче продовжувати службу по контракту. Хто ж міг подумати, що замість контрактної служби доведеться по-справжньому воювати?
У вересні 2014 року Сергій вирушив на Схід. В той час я навіть не уявляла, в якому пеклі йому доведеться побувати. Було надзвичайно важко стримувати емоції, коли зустрічалася з його мамою – Тетяною Дмитрівною, яка ділилась тривогою за сина. Мама розповідала, що він намагався не тубрувати своїх рідних власними проблемами. Завжди говорив: «Не хвилюйтеся, у нас все спокійно!», та материнським серцем відчувала, що це не зовсім так.
У зоні АТО він пробув більше року. За цей час встиг побувати у багатьох небезпечних точках. Це і місто Щастя (знаходиться за 800 м від позиції ворога), Кримське, ст. Луганська.
На моє запрошення прийти до школи поспілкуватися Сергій погодився охоче і, знайшовши вільний час, завітав до навчального закладу. Але сьогодні я вже бачу іншого Сергія Туніка, який мало схожий на мого колишнього учня. Красивий, високий, спортивної статури юнак, на якому зупиняє погляд не одна дівчина. У нього відбулася переоцінка духовних цінностей. Та і мама каже, що її син змінився: мужній, дорослий чоловік, який пізнав справжню ціну життя. Він – чудовий син, надійна опора і підтримка для батьків, їхня гордість, приклад для наслідування для молодшого братика Владислава.
Ми гордимося героями, які захищають нашу країну. І надіємось, що кожен наш випускник зможе завжди бути захисником своєї країни, своєї родини. А від себе і усіх вчителів школи хочу побажати Сергію і всім воїнам здоров’я, щастя, і, звичайно, миру!
|
