Статті
Меню сайту
Форма входу
Рубрики
Привітання до свят [15]
Святкуємо [79]
Офіційно [408]
Вісті з державної адміністрації [50]
Районна рада інформує [49]
Управління Пенсійного фонду інформує [25]
Районний центр зайнятості інформує [30]
З прокуратури району [44]
Міліцейський кур'єр [48]
Соціальний захист [90]
Повідомлення з РАЕС [44]
Абетка здоров'я [59]
Материнка [125]
Криниченька [38]
Добрий господар [49]
Молодіжна палітра [50]
Спорт [105]
Люди рідного краю [200]
Село і Люди [29]
Інтерв'ю до ювілею [4]
З редакційної пошти [72]
Творчість наших читачів [75]
На суботній добривечір [124]
Оголошення та реклама [21]
Пошук
Наше опитування
Як Вам наш сайт?
Всього відповідей: 206
Погода
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Вітаю Вас, novadoba · RSS 02.05.2024, 03:25

Головна » Статті » Люди рідного краю

ГОСПОДАРЮЮТЬ СИН З БАТЬКОМ


На околиці села Матейки в обійсті, проживають та господарюють батько з сином. Коли завітав до «чоловічої» господи, нізащо не сказав би, що тут вже четвертий рік не порядкує жіноча рука.
У житті кожної людини або навіть цілих родин є свої випробування. Одні труднощі вдається побороти, з іншими доводиться миритися усе життя. Подружжю Татушків випало нести свій хрест. Разом із радісною звісткою про народження сина, у дім Ганни Ївківни та Софрона Сергійовича прийшла біда - хлопчик народився хворим на дитячий церебральний параліч.
Не надто веселе дитинство видалось у хлопця, якого назвали Василем. Хоча, як він сам зазначає, ніколи і ніде не відчував себе чимось обділеним. З семи років його відправили навчатися в Костопільську школу-інтернат у Рівненській області для дітей з наслідками поліомієліту та ДЦП. Згодом продовжив навчання у Кам’янець-Подільському планово-економічному технікум-інтернаті, де отримав спеціальність бухгалтера.
Після повернення додому хлопчину узяли на роботу у колгосп ім. Суворова (с. Красноволя), де працював завідуючим складом. Та підступна хвороба не давала спокійно трудитися (Василю тяжко дається хода), тож проробивши лише рік, він залишив працю по стану здоров’я. Однак молодого хлопця не влаштовувала довічна пенсія і пасивність, бо ж мав бажання освоїти певні навики, які були б під силу та окрім матеріального зиску приносили б і моральне задоволення. Тож протягом двох наступних років Василь навчався в Луцькому ПТУ № 12 на чоботаря.
- З того часу я працюю вдома, - говорить Василь Татушко. – Зі всієї округи, а це такі села, як Погулянка, Нічогівка, Гораймівка, Красноволя, Матейки, Тельчі люди несуть на ремонт своє взуття. Я міг би займатися і його пошиттям, однак для цього потрібна спеціальна швейна машинка рукавного типу. А таку тяжко знайти та й коштує вона чимало.
Після смерті матері Галини Ївківни усю хатню роботу мало-помалу робить Василь – і прибере, і їсти наварить, навіть хліба спече. Та господарем, незважаючи на свій солідний вік, залишається пан Софрон. Він робить усю роботу по господарству - управляється із конем, яким іноді доставляє сина на автобусну зупинку, доглядає корову та порося. Також порядкує у невеличкій кузні, де для власних потреб та на прохання односельчан виготовляє усе необхідне. За життя зробив немало-небагато - 40 возів.
Біля дому розмістилася пасіка, біля якої батько з сином клопочуться удвох. У власноруч виготовлених Софроном Сергійовичем вуликах, серед яких зустрічаються цікаві вулики-дуплянки, нині проживають 14 бджолосімей. Саме завдяки заняттю бджільництвом і вибирали у свій час у селі відсторонене місце для будівництва будинку. До цього проживали на хуторі Міляшево.
Мають чоловіки у своєму розпорядженні автомобіль «Запорожець», який отримав Василь, як інвалід дитинства у далекому 1986 році. Та далеко на ньому не заїдеш – несправний. Проте мають надію, що колись таки отримають новий автомобіль, на який у черзі стоїть Василь вже 20 років. Та щоб проїхати автомобілем до їхнього дому потрібно хоч трохи підсипати піском дорогу, яка тут у не найкращому стані. У цьому питанні весною пообіцяв допомогти Красновільський сільський голова Анатолій Костючик. Справа у тім, що коли в цій заболоченій місцині тільки починали будуватись, хати намагалися ставити на вищих місцях хаотично, де прийдеться. Тож і вулиць як таких тут просто немає. А робити під’їзд до кожного будинку справа дороговартісна.
Окрім сина Василя у Софрона Татушка є ще діти. Дочка Ганна проживає в Луцьку і працює в обласній лікарні, інша дочка із рідкісним ім’ям Півонія осіла в с. Розничі. Син Петро, який із своєю сім’єю мешкає поруч, очолює Красновільське відділення ТзОВ «Баффало».
Поспілкувавшись із Василем Татушком та його батьком ще раз переконався у тому, що ніколи не варто опускати рук. Яка б біда не постукала у двері, неодмінно потрібно боротися за гідне життя, а справу до душі – будь-то чоботарство, ковальство, пасічництво завжди можна опанувати – аби було б бажання.
Категорія: Люди рідного краю | Додав: novadoba (10.02.2014) | Автор: Сергій ГУСЕНКО
Переглядів: 579 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Copyright "Новадоба"" © 2013
Зробити безкоштовний сайт з uCoz