Їхні серця і душі співають в унісон
Валентина Ковальчук із села Прилісне вже близько року живе в постійній тривозі. Вона ніколи не розлучається із мобільним телефоном, її серце «тьохкає» при кожному дзвінку. Тепер вона постійно ходить до церкви і заказує молебень за здоров’я свого чоловіка Олександра, який захищає східні рубежі нашої держави.
Після закінчення школи Олександр Ковальчук військову службу проходив в Криму, деякий час був контрактником. Будівельник за професією, пройшов підготовку, для участі в миротворчих військах – збирався в Ірак. Та доля розпорядилася по-іншому. У квітні минулого року його мобілізували до Збройних сил України. З Володимир-Волинського військовослужбовця відправили на Рівненський полігон, де пройшов курс бойового навчання. Те, що перебуває на Сході, в зоні АТО, дружина зрозуміла, коли в телефонній розмові почула звуки стрілянини. Лише тоді боєць признався, що знаходиться на блокпосту поблизу Донецька.
Пані Валентина зі сльозами пригадує, як в ніч на День Незалежності Олександр зателефонував і, признаючись в коханні, прощався з сім’єю – не думав, що залишиться живим. Адже, коли смерть дивиться у вічі, починаєш цінувати кожну мить, а звичні речі, яких раніше не помічав, враз стають дуже важливими… І рідні падали на коліна і в молитвах просили Бога залишити Сашу живим і неушкодженим…
Потім боєць був у короткотривалій відпустці. Жінка розповідає, як із синочком, немов на крилах, летіли додому, коли дізналися, що їхній рідний захисник прибув на відпочинок. Від побаченого і пережитого чоловік відходив тяжко, погано спав, болісно реагував на будь-який шум. Він схуд, став мовчазним, більш серйозним. І першим лікарем та психологом була,звичайно, дружина.
Після розформування 51-ої ОМБ, військовослужбовець виявив бажання продовжити службу в 44-ій артилерійській бригаді. І знову він потрапляє у зону бойових дій. Був біля Пісків, потім підтримував артилерійський коридор, через який українські військові виходили з-під оточеного Дебальцевого.
Валентина розповідає, що 8 Березня вона завжди отримувала квіти від коханого. Чоловік-романтик ніколи не соромився пройтися в селі за руку із дружиною. До нього горнеться його пасинок Андрійко, який любить і поважає його. Кожного дня Олександр телефонує дружині і мамі. За одну хвилину, яку дозволяється говорити, він завжди встигає сказати: «Люблю. Цілую. Я без вас не можу».
Учитель за фахом, Валентина Андріївна постійно слідкує за новинами, аби бути в курсі подій на сході України. У вільний час вона в’яже, вишиває, любить порадувати своїх рідних домашньою випічкою. А ще – вона ліпить пельмені - улюблену страва чоловіка і складає їх у морозильну камеру, бо надіється, що коханий скоро повернеться додому. І хоча нині їх розділяють тисячу кілометрів, їхні серця і душі співають в унісон. І це їм допоможе пережити тяжкий час випробувань.
|
| Категорія: Люди рідного краю | Додав: novadoba (10.03.2015)
| Автор: Наталія Коваль
|
| Переглядів: 556
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
