Власні вірші друкую вкрай рідко, адже вважала (й вважаю), що вони не є досконалими. Але й такі твори, мабуть, комусь потрібні. Я пишу. Пишу для друзів, для колег, для зовсім чужих людей… Якщо мої вірші приносять їм радість – тішуся з того. Якщо допомагають задуматись над життям – радію теж.
Коли мені зателефонувала незнайомка з Івано-Франківська і сказала, що, прочитавши мої вірші, вирішила поставити в церкві свічечку за моє здоров’я, - я плакала, наче мала дитина…
Тепер мовчати не можу. Та й у ці дні плачу постійно. З кожною мамою, з кожною родиною, з цілою Україною… Зараз мені не пишеться зовсім, хоч на серце події сьогодення лягають важким каменем.
Отой камінь на серці – не лише за власних дітей та онуків, він за всіх синів та донечок нашої України, за матерів, чиїх сліз вже не висушить найяскравіше сонечко, за батьків, чиї дужі руки ослабли від тяжкої біди.
Не знаю, якими словами можна втішити тих, хто втратив найдорожче – свою дитину. Низький уклін вам, родино Леоніда Полінкевича, вам, родино Володимира Гринюка, вам, родино Івана Ващені…
Низький уклін усім, чиї сини сьогодні захищають незалежність та цілісність нашої Вітчизни. Дорогі батьки, нехай ваші діти повернуться додому живими…
Всі вони різні, як різні й ми: зі своїми вподобаннями, своїми характерами та темпераментами, зі своєю вірою…
Ніколи не ділила людей за вірами чи партіями, ділила на добрих та не дуже, і завжди стверджую: добрих, порядних, мудрих – більше! Тож добра нам усім, любові та миру!
Нещодавно переглядала свої записи, знайшла слова, які на душу лягли піснею. Та душа моя нині не співає, вона кричить на цілий світ: матері синів народжують не для війни!
Тобі, мій синочку
Мені не забути і дня, й тої миті,
Коли народилось у мене дитя.
Моє найрідніше, найкраще у світі,
Дорожче за злото, за власне життя.
Синочку, синочку, рідненький мій сину,
Я б небо тобі прихилила до ніг,
Прошу: пам’ятай рідну мову, дитино,
Своїх батька-неньку, свій отчий поріг.
Мені не забути, як з татом трудились,
Як ставили, синку, тебе «на крило»,
Як кожної днини до Бога молилась,
Щоб він дарував тобі щастя й тепло.
Сину, синочку, моє соколятко,
Для тебе всі квіти земні простелю.
Моя ти надія, моє ти дитятко,
Найдужче у світі тебе я люблю!
Я дуже надіюся на тебе, мій сину,
Що будеш Людиною ти на землі,
Що ти пам’ятатимеш завжди родину,
Що матимеш друзів та хліб на столі.
Сину, синочку, моє соколятко,
Змахнувши крильми, ти здійнявся увись…
Моя ти надія, моє ти дитятко.
Маленьке-маленьке, таке, як колись…
Вірю: сьогодні всі українці просять у Бога лише миру. Тож нехай він якнайшвидше прийде на нашу землю!
|
