Крокуйте сміливо до власної цілі
У наших Маневичах є багато хороших вчителів. Але, напевне, немає такої людини, яка не знала б Людмилу Петрівну Товпаш - вчительку англійської мови Маневицької ЗОШ №2-гімназії. Надзвичайно креативну, професійну, а ще – просто класну керівничку (це кажу як її учениця).
- Людмило Петрівно, Ви викладачка англійської мови, а де здобули освіту?
- У Волинському державному університеті ім. Лесі Українки, наша група першою вчилась за 5-річною програмою.
- У Вашій родині були вчителі і чому Ви обрали саме англійську мову?
- Ні, із родиною це не пов’язано ніяк. Швидше вплинули мої вчителі. Я хотіла подати документи на історичний факультет, але у головному корпусі теперішнього СНУ ім. Лесі Українки був стенд із інформацією про факультети. Вже в інституті, роздумуючи на який факультет подавати документи, вирішила – іноземна мова. Батьки проти не були. Досі не жалкую про те, що обрала саме цю професію.
- На Ваш погляд чим відрізняється Ваше студентське життя і життя сучасних студентів?
- Споглядаючи на життя нинішніх студентів, роблю висновки, що наше було оптимістичнішим, ціленаправленішим, я знала, що моя освіта комусь пригодиться.
- Розкажіть цікаву історію з Вашого студентського життя.
- У нас в університеті проводилася зарядка, на яку треба було прийти на 15 хвилин раніше. Я жила в 4-ому гуртожитку, тролейбуси тоді ходили рідко, потрібно було їхати 14 зупинок. Можна було іти пішки через міст хвилин 15-20, але тоді дівчатам доводилось забувати, що таке підбори, бо дорога була вкрита дрібною галькою. Тож бувало, що на зарядку ми запізнювались. А коли приходили завчасно, то починали самостійно, жартуючи, імпровізувати із вправами. І коли приходила викладачка, то завжди зауважувала, що старшим курсам не потрібно казати навіщо їм фізкультура.
- А чи пішли відразу працювати за своїм фахом і чи давно викладаєте у Маневицькій школі №2-гімназії?
- Під час навчання практику проходила у рідних Маневичах в обох райцентрівських школах. На роботу у 1984 році направили до Маневицької ЗОШ №2, нині гімназії. Тут працюю ось вже три десятиліття.
- А чи відвідували Ви англомовні країни?
- Ні, на жаль. Тоді як я вчилась не можна було поїхати, бо в мене батьки займали керівні посади. Але удосконалити навички з англійської мені допомагало спілкування в інших країнах, наприклад, Туреччині, Болгарії, Чорногорії.
- Ви ще й класний керівник. Це нелегко?
- Звичайно, нелегко і відповідально, але я не уявляю, якби я була, наприклад, бухгалтером. Для мене це нудно.
- З 5 по 11 клас Ви були моєю класною керівничкою. За цей час я дізналася багато цікавого про Вас, а саме, що Ви колекціонуєте іграшкових їжачків. Чому саме їх?
- Бо вони схожі на дітей: зверху колючі, а з середини ніжні. Розпочалась колекція з їжачка німецького виробництва. Закінчивши третій курс, я купила його на літню стипендію (120 рублів). Це такий гумовий негр, з червоним галстуком. Натискаєш на його ніс - і він усміхається.
- Я, як очевидець, можу сказати, що Вам завжди все вдається, ви дуже активна. В чому секрет успіху?
Головне бажання і віра в те, що все вийде. А ще є таке слово як «треба». Раніше, коли з'являлася якась ідея, відразу ж її записувала, а потім оголошувала і, звісно, бралась за справу. Хочу побажати усім: маєте певну ціль - крокуйте сміливо до неї, не бійтесь труднощів.
- Дякую за розмову.
|
|
Категорія: Люди рідного краю | Додав: novadoba (05.08.2014) | Автор: Іванна СОЛОМАНЧУК |
| Переглядів: 507
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
