Людина беззаперечного авторитету - Люди рідного краю - Статті

Дмитро Фальковський – знана і авторитетна людина в районі. В минулому господарник, комсомольський і партійний керівник із майже 50-річним стажем, останні сім років очолює Маневицьку районну організацію ветеранів війни і праці. - Дмитре Лукичу, знаю, що у Вас було важке дитинство. - Народився я у с. Лісове 1945 року в сім’ї, де вже було троє дітей. Коли мені виповнилось 1 рік і 7 місяців, померла мати. Батько одружився вдруге, а мене виховували дід з бабою, які мали ще своїх восьмеро дітей. Жили ми у Малій Ведмежці. Через постійне недоїдання я ріс дуже хворобливим. У четвертому класі мене вирішили відправити в інтернат. Але дідова сестра Онися, у якої не було дітей, вмовила комісію віддати мене у її сім’ю. То я там міг щось краще з’їсти, а потім біг до діда, щоб допомогти йому по господарству - Ваша працьовитість, ощадливість, розсудливість – результат дідового виховання? - Безперечно. Він навчив мене всьому, що має вміти сільський чоловік. У дитинстві я пас корови, рубав лучину, носив дрова, воду, полотно на річку, щоб позолити, чистив комин – чого я тільки не робив. Потім почав робити віники для людей, за кожен мені давали 5 коп., і я мав змогу ходити в кіно. Зізнаюсь, що у школі вчився посередньо. Дід не схвалював особливого стремління до науки. «Що з тої учоби буде?» - любив повторювати. - Але після закінчення школи Ви продовжили навчання у Рожищенському зооветеринарному технікумі… - Дід Дмитро дуже хотів бачити мене священиком. Сам він був церковним старостою, до нього часто навідувалися із консисторії і підігрівали це його бажання. Але й у школі велася відповідна атеїстична робота. У випускному класі (а середню освіту я здобував у Новочорторийській школі, там, де станція) до нас приїжджало багато представників із різних навчальних закладів. Я обрав собі спецкурс «зооветтехніки» (пізніше його відмінили) у Рожищенському зооветеринарному технікумі. І ось уже там проявив себе сумлінним учнем, отримував підвищену стипендію. Отож до 18 рублів добавлялося ще 5, і ось ці 5 я клав на ощадну книжку. Таким чином я зібрав грошей на квиток, щоб поїхати в гості до сестер у Херсон і Харків. До речі, у технікумі я вподобав собі дівчину із Троянівки Надію, з якою ж відразу одружився після закінчення навчання. - А як Ви знову потрапили у рідне село? - Направляли нас у Житомирську область. Але я написав, що одружуюся і маю доглядати діда, тож дали відкріплення. Так у 1965 році розпочався мій трудовий шлях під керівництвом Федора Олександровича Басюка, фронтовика, який одним із перших у 1947 році організував колгосп «Зоря комунізму». Мені пощастило в тому, що всі колгоспні керівники були фронтовиками, і я мав чому у них повчитися. Робота у своєму селі має і плюси, і мінуси. Добре те, що ти всіх знаєш, але водночас і тебе всі знають і не сприймають як керівника, для всіх ти Мітя. - Але ж, незважаючи на це, авторитет Ви завоювали швидко… - Для того, щоб тебе поважали, потрібно відмінно виконувати свої обов’язки. А робота з людьми вимагає ще й щирості, відвертості. Бо коли думаєш одне, говориш друге, а робиш третє – довіряти не будуть. - У 1966 році Ви вже очолили комсомольську організацію колгоспу. - У нас нараховувалося понад 300 членів ВЛКСМ, було створено два механізовані комсомольські загони – імені Єршова та імені Хакімова, Героїв Радянського Союзу. До слова, я зустрічався з братом Хакімова, який проходив строкову службу в Україні. Коли він повертався у рідне м. Навої, то заїжджав до нас. - Комсомол був кузнею партійних кадрів. - Знаєте, я часто думаю: чому нині ніхто всерйоз не займається підготовкою керівних кадрів. Радянський лозунг «Кадри вирішують все» не порожній звук. Це правда. Так, комсомол був серйозною школою. Працював звільненим секретарем комсомольської організації (1972 р. такі посади були введені у крупних господарствах), заступником голови колгоспу, секретарем партійної організації. - Що Вам найбільше запам’яталось з цього періоду? - У 1972 року наша комсомольська організація виборола перше місце в обласних змаганнях. Мені як секретарю було вручено мотоцикл МТ-10. Того ж року союзне турагенство «Спутник» організувало турпоїздку до Сирії і Лівану на 16 днів. З України їхало 30 осіб, в тому числі і я. Я вів такі собі дорожні замітки. А коли повернувся, написав статтю в газету, яку, правда, не надрукували, бо не сподобалося, як я описав табір палестинських біженців. - То у Вас вже тоді був критичний погляд на життя? - Скоріше аналітичний. - Знаю, що у своєму житті Ви бачили багато відомих особистостей. Хто вразив найбільше? - Вольф Мессінг (на початку 1960-их я був на його сеансах) і В’ячеслав Чорновіл (зустрічався з ним на початку 90-х). А ще незабутнє враження справив концерт Людмили Зикіної у Кремлівському палаці з’їздів. Мені пощастило побувати на ньому під час строкової служби в Москві. - Ви були наймолодшим директором радгоспу в області… - Так, ним я став у 34 роки. Радгосп «Маневицький» спеціалізувався на виробництві м'ясо-молочній продукції. У його склад входили 4 відділки: Яблуньківський, Довжицький, Лісівський, Череваський. Нараховувалось більше 3 тис. голів ВРХ, працювало дві будівельні бригади, кожен відділок мав свій машинно-тракторний парк. Радгосп «Маневицький» був одним з найбільших і найкращих в області. До мене там працювали авторитетні працівники – Михайло Дуднік, Орест Міневич. У Малій Яблуньці при мені будувалися дороги, ферма, у Довжиці – тракторна бригада, у Черевасі відновили роботу цегельного заводу. Будували добротно, двадцять років розбираємо – не можемо розібрати. - Дмитре Лукичу, добрим словом згадують Вас і в Лісовому, якому віддано 11 років праці. Займали Ви відповідальні посади і в управлінні сільського господарства, і в управлінні праці. Останні вісім років очолюєте районну ветеранську організацію. - Наша районна організація налічує 9 тисяч ветеранів праці. Але зізнаюсь, що головна увага приділяється ветеранам Великої Вітчизняної війни, їх у нас сьогодні 2 217, з них фронтовиків – 51. Постійно тримаємо в полі зору й солдатських вдів, яких нині 150. - Всі ми готуємось гідно зустріти 70-у річницю Перемоги. Надіюсь, що з цього приводу з Вами підготуємо не один газетний матеріал. Але, повертаючись до Вашої особи, не можу не запитати, чим Ви викликаєте таку довіру у ветеранів, які розповідають Вам найпотаємніше, при цьому маючи дітей, онуків, правнуків. - Справді, до мене часто звертаються з такими особистими проханнями, на які я навіть не знаю, як реагувати. Найчастіше просять дотримуватися певного ритуалу при похованні, хоча, чесно скажу, родичі іноді стають на заваді, і я не можу виконати останню волю. А чому звертаються? Бо вони мені цікаві, я їх слухаю і чую. Люди похилого віку сьогодні для багатьох обуза, а я бачу в них колишніх трударів, які працювали в ім’я кращого майбутнього. - Ви щаслива людина, бо любите життя у всіх його проявах. Що сьогодні приносить найбільшу радість? - Спілкування з онуками, праця на присадибній ділянці, а ще читання літератури. Раніше захоплювався художньою, тепер – науково-популярною. Знаєте, що зараз читаю? Астрономію, яку в школі не довчив. А ще був час, коли я захоплювався філософією. Тому наостанок хочу процитувати Аврелія: «Живи так, наче ти зараз мусиш проститися з життям, неначе час, що залишено тобі, є несподіваний подарунок».
1 2 3 4 5 Категорія: Люди рідного краю \| Додав: novadoba (27.01.2014) \| Автор: Алла БУБНЮК
Переглядів: 481 \| Рейтинг: 0.0/0

Всього коментарів: 0

Зробити безкоштовний сайт з uCoz