Ні дня не пам’ятаю аби моя бабуся Настя сиділа без роботи. Ще перші півні не співали, а вона вже готує запашний, смачний борщ. А там корівки, як дітки рідні - подоїть, приголубить… Та й про каченят, гусенят, курочок потурбується: нагодує, випустить погуляти, ще й з усіма ласкаво поговорить. А я в той час ще ніжусь у м’якому ліжечку. Та не встигну ще добряче виспатись, як чую, мене хтось будить – бабуся! «Всі чорниці проспиш!» Ось і прийшла моя годинонька підкоряти ліси Волині. Не встигла я прокинутись, а бабуся вже стільки роботи переробила! І куди мені ганятись за такими вмілими, невтомними руками. Ніколи не бачила у бабусиних очах злоби чи ненависті. Все вона робить з любов’ю і турботою, вкладаючи у кожну справу душу. Коли іду чи їду селом, зустрічаю стареньких невтомних односельчанок, які постійно в роботі. Ще здалеку бажаю «Доброго дня чи вечора!», бабусі ж зраділо відповідають чи кивають з усмішкою на устах. А скільки ще подяк ми повинні їм промовити за те, що вони народили і виховали наших любимих батьків! А ще саме з уст бабусі лунали наші улюблені колискові. Кожна бабуся - майстриня на всі руки! Величезні скрині вишитих рушників, ткані полотна з льону такі уже рідко де знайдеш. А в’язальниці які професійні! Скільки рукавичок і шкарпеток нагоріло у холодні зимові дні внучат і правнучків. За життя вони зазнали багато нещасть і втрат, але жодна проблема, яка поставала перед ними, не змогла зламати їхню жагу до життя. Кожна бабуся залишається для когось люблячою мамою, для когось люблячою дружиною, а ще для когось - щирою співбесідницею. Вони завжди готові прийти на допомогу, як джерельна вода у засушливій пустелі, їхній дотик рук - неначе оздоровлюючий еліксир, а погляд немов скриня всієї ніжності. Подаруймо ж і ми їм ніжність та ласку, оточімо турботою та любов’ю.
