Про таких недарма кажуть, що вони – сіль землі. Бо ці люди здобувають визнання у найважчий, але найнадійніший спосіб – щоденною працею. Дарма, що не увінчані високими титулами чи грошовитими посадами. Зате від них можна почерпнути життєвої мудрості, яку годі вичитати в книжках.
Зоя Василівна Лугова з селища Колок – саме з таких людей. Ця жінка п’ятдесят літ віддала школі.
Мабуть, все, що відбувається в житті кожної людини, закономірно йде від Бога. І недарма день народження в Зої Василівни восени. Адже осінь багата, щедра, і наша колега – людина, багата на людяність і щедра на добро. У неї золоте серце.
- Ох, як давно все це було! – пригадує Зоя Василівна. – П’ятдесят разів з дерев опадало листя, п’ятдесят разів снігом замітало землю, а у пам’яті тримаю осінь 1965 року, коли вісімнадцятирічною юнкою переступила поріг Комарівської школи, де почала працювати старшою піонервожатою. Доля мені подарувала чудових наставників. З теплотою і вдячністю згадую їх й понині. Потім повернулася у рідне село Семки, працювала вчителькою початкових класів. Згодом у Колках знайшла свою долю, вийшла заміж, народилося троє діток. Після Копиллівської школи, у 1971 році направили на постійне місце роботи в Старосілля вчителем географії.
Ось так скромно повідала про себе Зоя Василівна, а мені, її колезі, хочеться розповісти про неї як про Людину з великої букви. Терпляче й наполегливо вводить вчителька своїх вихованців у світ природи, відкриває її ще донедавна замулені джерела, а щоб вони забили на поверхню дуже іскристо, навчає брати їх у свою душу та серце. Мимоволі заздриш тим, хто вчиться у неї: на її уроках завжди цікаво, панує атмосфера доброти, спонукання до мислення. Люблять діти вчительку, бо вміє знайти підхід до них, сіє в душах зерна людяності, поваги, якоїсь таємничості та творчого неспокою, і проростають вони щедрими сходами.
Вихованці Зої Василівни – учасники, переможці й призери окружних і районних олімпіад, конкурсів з краєзнавства та історії рідного краю.
Чимало професійних і громадських обов’язків у Зої Василівни, і скрізь встигає, бо такий у неї неспокійний характер. Про виняткову працелюбність, велику відповідальність свідчить те, що, попри постійну зайнятість домашніми клопотами, знаходить час і на різні позакласні заходи, і поспівати, і помандрувати стежками рідного краю.
Не раз дивуюся, де бере Зоя Василівна стільки сили й енергії. Уже понад 40 літ учительської праці в нашій школі, сім’я, господарські турботи, а вона все така ж невтомна, завжди в пошуку, завжди життєрадісна, завжди з добрим словом на устах. «Життя наше сповнене сюрпризів і ніколи не знаєш, де знайдеш, а де втратиш. Інколи здається: все, кінець, щастя минуло і нічого доброго вже не буде. Але після стрімкого спуску в безодню обов’язково починається підйом. Тільки треба вірити в краще і ніколи не опускати рук..» -
радить своїм колегам вчителька.
Залюбленість матері у педагогічну справу передалася і донькам, які теж є вчителями нашої школи. Людмила викладає музику та образотворче мистецтво, Алла – географію.
Вам пишатися своєю долею сам Господь, напевно, повелів: скільки пережито разом з школою – на кількох стачило б вчителів.
Хай літа Вас ще довго радують (хоч вони нелегкі у цей час) та з любов’ю і надалі згадують всі, хто вчився розуму у Вас.
Мені здається, що ці віршовані рядки про вас, Зоє Василівно. «А жінка, як осінь, плодами багата на ніжність, добро, материнство і святість…» Спасибі вам, шановна, за добре і чуйне серце, лагідну вдачу, відкриту душу, за чесність і порядність.
На знімку: Зоя Василівна з доньками Людмилою та Аллою.
|
