Пишаюсь нашими героями і тим, що я українець
У цей складний період людського буття нам, українцям, потрібно об’єднатися, навчитися поважати одне одного, зміцнювати свою молоду державу, розвивати рідну мову, культуру, почуття національної гідності, аби нас поважали в світі.
Українці сотні років боролися за незалежність, гинули, переживали зраду, роками жили в підпіллі, тюрмах, засланні. Багато українців було винищено під час Першої світової війни. Саме українці були найкращими вояками Другої світової серед союзників і це не патріотична маячня, а статистика. Найвідоміший снайпер - українська жінка Людмила Павличенко, найрезультативніший танковий ас за всю історію Другої світової війни - українець Дмитро Лавриненко, найрезультативніший льотчик – винищувач, тричі Герой Радянського Союзу українець Іва́н Кожеду́б, до найкращих кулеметників відноситься наш земляк Герой Радянського Союзу Іван Сокол.
Але відколи незалежність в 1991 році "впала на голову", (і спасибі тим, хто в той час не розгубився та не втратив такий шанс для держави), то вже понад 20 років ми не можемо скористатися таким подарунком та витягти ніг із багна.
В 2004 році так історично склалося, що ми отримали надію, шанс, можливість на зміни. Але що знову зруйнувало здобуте? Невгамовна жадоба потримати булаву стала метою та засліпила очі тим, хто міг би й мав би прислужитися Україні й кожному українцю.
Українці мають стати модерною нацією, першою серед рівних. Потрібно вірити в відродження нації, бо пройдено надто важкий історичний шлях.
Дорогі земляки! Саме сьогодні, ми повинні усвідомити, що на ваги поставлена доля кожного з нас. Нині ми маємо шанс піти європейським шляхом розвитку – так, нелегким, але йти вперед. У противному ми надовго застрягнемо в багні, топтатимемося в сінях "старшого брата" – і не матимемо жодного шансу на розвиток. Ще рік тому всі говорили, що це не можливо. Всі ті, хто "по-сусідськи" робив провокації, підкидаючи нашій землі, щедрій на "перевертнів найрізнороднішого сорту", теми для сварок та неузгодженості, ті й нині не сплять. Але чому ми так легко піддаємося на провокації та сварки, підкинуті із-за паркану? Тому що "вищі стандарти в суспільстві з'являться тільки після того, як вони з'являться у свідомості", а поки що українці - довірливі, як діти. Наш практичний розум підказує нам, що легше "прилаштуватись", сімейне благополуччя потребує жертовного служіння аморальним, безсовісним типам, а жити своїм розумом ми не звикли, і не звикли брати на себе відповідальність.
Якщо ми підемо європейським шляхом, то із часом вирішимо багато питань. Бо свобода, верховенство права, правосуддя, законність, рівність можливостей – це базові принципи, яких дотримуються всі в демократичному суспільстві. А якщо ми підемо шляхом диктатури, то верховенство сили – це єдине, що ми будемо мати.
Кожного з нас чекає не райський сад, де стиглі яблука будуть падати на голову, а непроста, важка праця по перебудові свідомості, суспільства та економіки, а заповіді «Не укради» і «Люби ближнього, як самого себе» мають бути базовими в перебудові свідомості не тільки для пересічних українців, але й для правителів.
Абсолютно зрозуміло, для мене як краєзнавця, історика, що пройде час і прийдешні покоління з вдячністю будуть згадувати ,,час Януковича", коли Україна вирвалася з «братніх обіймів» Росії, а новітніх творців України, справжніх патріотів-українців я побачив на Майдані. Те, що відбувалося на Євромайдані, - не просто протест. Це - революція мислителів. На трибуну вийшли люди, які не займаються політикою, а ті, кого прийнято зараз називати соціальними інноваторами.
Для мене дуже важливо сьогодні є те, що ми в один тур обрали українського Президента, який, думаю, буде дбати про розвиток України, а не про стратегічне всесоюзне єднання "слов'янських народів". Також дуже радує мене хуліганський вчинок, який є, без перебільшення, епохальним моментом, коли недавно екс-міністр закордонних справ України, говорячи про президента Росії, назвав речі своїми іменами. Нарешті Україна позбулась стокгольмського синдрому стосовно історичного ворога і агресора, а події в Криму та на Сході України показали яскравий приклад тієї неіснуючої братерської любові.
Пишаюся нашими військовими, їхньою мужністю і витримкою, виявляється, Україна сповнена героїв. Впевнений, що прізвища Палінкевич і всіх Героїв будуть записані золотими літерами на скрижалях новітньої історії Незалежної процвітаючої України.
Попри всі труднощі, я горджусь своєю Європейською Україною і тим, що я є Українець!!!
|
|
Категорія: Люди рідного краю | Додав: novadoba (11.07.2014) | Автор: Петро Хомич |
| Переглядів: 644
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
