Поєднали долі Василь й Василина
Празник Святого Василя – особливе свято для Маневицької родини Бідунів, адже господарів величають Василем та Василиною, одному з трьох дітей дали ймення Василь.
Вони обоє народились в Новій Руді в довоєнному 1940 році. Сім’я Бідунів виїжджала жити в Миколаївську область, тож Василина вперше вже юнкою побачила Василя у клубі: під пильними поглядами дівчат не втомлювався награвати вальси чорнявий гармоніст з розкішним кучерявим чубом. Саме гармошка скликала молодь на посиденьки після танців літніми вечорами, взимку ж веселою юрбою ходили дівчата та хлопці колядувати і щедрувати, дзвінкоголосо виводячи святкові піснеспіви під мелодії майстерного гармоніста.
- На виряджанку Василя до армії я не пішла, постидалась, - пригадує тітка Василина. – А от листи не втомлювалась писати щотижня. І на підтвердження цих слів донька Людмила демонструє чималу пачку пухлих конвертів, які зберігає її ненька вже більше півстоліття.
Два роки листи до Василя йшли з Екібастуса, де Василина, як казали в ті роки, піднімала цілину. Важкої праці дівчина не боялась, з 14 років їздила на сезонні роботи в інші області України. Мусила допомагати матері, яка не дочекалась із війни чоловіка та старшого сина, і сама виводила в люди п’ятеро доньок.
Ластівкою полетіла до рідного села Василина, коли дізналась, що повернувся з армії її Василько, як ніжно називала його.
З особливими почуттями подружжя згадувало, як через декілька років відгуляли весілля. Все було як годиться: і коровайниці, і два дні святкування – в молодої і в молодого, і біле плаття та вельон.
- Зустріли мене в родині Василя привітно, - вертається в минуле Василина Назарівна. – За рідного батька, якого я майже не пам’ятала, став свекор. А коли Василь із своєї зарплатні тракториста купував мені цукерки, то хутчіш бігла частувати свекруху, яку інакше як мама й не називала.
З нетерпінням чекали первістка. Народилась донька, і Василь, який дуже хотів дівчинку, дав їй ймення Людмила, аби була мила людям.
- Коли через рік завагітніла вдруге, то дуже Бога просила аби хлопчик був, - зізнається моя співрозмовниця. – Наперед знала як назву, звісно, Василько.
Почули небеса її молитви, тож празник Святого Василя для їхньої родини став ще більш значущим.
Вертаючись в минуле, згадувало подружжя Бідунів найрадісніші події їхнього життя: ось народився ще синок – Льонею назвали, ось почали будуватись у Маневичах, новосілля справили. Василь Михайлович майже все життя пропрацював трактористом, чимало років присвятила праці на маслозаводі Василина Назарівна.
- За місяць, у лютому, й золоте весілля батьків будем святкувати, - повідомляє Людмила Василівна і додає, що у поважному 70-річному віці стали мама й тато під вінець.
- Сповідаючись у Почаєві, дала я обіцянку, що повінчаюсь з чоловіком, - ніяковіючи розповідає Василина Назарівна. – Сказала чоловікову, він був не проти. І при словах обоє кидають погляди на срібні обручки, що красуються на їхніх руках.
Звичайно, літа беруть своє, підводить здоров’я. Та залунає веселий сміх когось із їх шести онуків, почується лопотіння правнучка Артемка - і в очах враз спалахує молодечий вогник. Як і тоді, більше півстоліття тому, коли зустрілись погляди Василя і Василини.
|
| Категорія: Люди рідного краю | Додав: novadoba (15.01.2014)
| Автор: Олена БИЧКОВА
|
| Переглядів: 518
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
