Поки ми живі, вони з нами…
За останні роки наш редакційний колектив поніс великі втрати: пішли із життя колишній редактор Іван Романик, завідуючий відділом інформації Петро Гнатюк та оператор комп’ютерного набору Марія Чарова. Це були яскраві, неповторні особистості, повні життєвого оптимізму.
Петро Антонович, уродженець Камінь-Каширщини, на теренах Маневиччини з’явився у 1988 році і сколихнув спокійне провінційне життя, бо був «рухівцем». Саме завдяки Петру Гнатюку та його однопартійцеві Данилові Фіщуку у Маневичах 1990 року (за існування СРСР) вперше замайорів жовто-блакитний стяг.
У редакцію Петро Антонович прийшов працювати 1998 року. За фахом учитель географії, з багаторічним стажем роботи в навчальних закладах, він відмінно володів словом, відчував його грані, часто свої творчі доробки пересипав гумором.
Як журналіст, він був чесним, відкритим, принциповим. Не любив підлабузництва. Умів відстояти свою думку, цінував творчі знахідки колег. Петро Антонович відшукував людей з особливими долями, патріотично налаштованих, талановитих. Розповіді про них надовго закарбувалися у пам’яті читачів.
У побуті наш колега був дуже скромним. Коли чув про себе слова похвали, віджартовувався: «І знаю, що неправда, а все одно приємно».
Для Марії Карпівни редакція була єдиним, незмінним місцем трудової діяльності. «Я прийшла сюди у 18, а піду у 81,» - усміхалася вона, коли мова заходила про пенсію. Однак нитка життя обірвалася раптово: через чотири з половиною місяці після золотого ювілею Марії Чарової не стало. Нам важко в це повірити й донині, бо ж Марійка ніколи не скаржилася на здоров’я. Вона не розлучалася з велосипедом, встигала скрізь: і вдома, і на роботі, і на батьківському полі в Малій Яблуньці. Щороку в ягідний сезон брала відпустку і щоденно пропадала в лісі. Намагалася не пропускати жодної церковної служби, бо ж була хористкою Свято-Воскресенського храму. А в останнє десятиліття ще й зажила слави як весільна господиня.
Ми захоплювалися її життєвим азартом, умінням знайти до кожного підхід. Можливо, інколи вона була надто прямолінійною і категоричною, що не всім подобалося. Але ніколи не носила камінь за пазухою.
Крім того, що віртуозно друкувала на машинці (32 роки стажу), мала неперевершений талант оповідача. Велика поціновувачка гумору, вона настільки неперевершено розповідала смішні життєві історії, що слухачі плакали від сміху, тримаючись за боки.
А ще ми називали Марію Матір’ю за її фанатичну любов до синів, для яких вона зробила все, що було в її силах.
Пливуть літа, але не минає біль від втрати близьких по духу людей, які ще доволі молодими пішли з життя. Поминальної неділі ми вшановували пам'ять наших незабутніх Степана Процюка, Любові Машкерук, Івана Романика, Василя Міневича, Василя Дейни, Василя Лагановського, Валентина Стасюка, Людмили Маркітан. Поки ми живі вони з нами…
|
|
Категорія: Люди рідного краю | Додав: novadoba (30.04.2015) | Автор: Алла БУБНЮК |
| Переглядів: 492
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
