Потрапив на пасхальну службу і захотів стати священиком
Настоятель двох церковних храмів, Свято-Георгієвського у Вовчицьку та Свято-Михайлівського у Костюхнівці, священик Георгій Хомич не лише управляється із парафіяльною діяльністю, а й чудово розуміється в будівельній справі та бджільництві. У цьому я пересвідчився, коли побував в садибі священика.
Стати священиком і присвятити своє життя служінню Богу Юрій Хомич, у роду якого до цього не було релігійних постатей, захотів після того, як у юнацькому віці потрапив на Пасхальну службу у Свято-Воскресенський храм у Маневичах.
- Те, що я побачив у храмі настільки мене вразило, що мені захотілося стати священиком, - пригадує о. Георгій. – Навчаючись на ІІІ курсі Волинської духовної семінарії, коли саме вивчали пастирське богослов'я, я розповів свою історію викладачеві, на що той відповів, що «тебе Дух Святий повів».
Задовго до цього сім’я Хомичів із Кукол переїхала до райцентру, де працювали батьки. Тож і дитячий садок, і школу Юрій Хомич відвідував у Маневичах.
Для того, аби вступити до семінарії, хлопцеві необхідно було чекати 18-річчя. І, аби не втрачати дорогоцінний час, парубок пішов навчатися у Луцьке ПТУ № 2 на штукатура-плиточника. Ці вміння не раз ставали у пригоді і під час навчання у семінарії, де проводились ремонтні роботи, і під час практики в Старосільському жіночому монастирі, де власне будувався і монастир, і дитячий табір.
Після одруження семінарист-третьокурсник став священиком, і перевівшись на заочне відділення, попрямував у село Кобче Рожищенського району. Згодом, після закінчення семінарії, о. Георгій отримав приход у Костюхнівці, де оселився і проживає донині.
- Два роки тому 21 листопада відсвяткували 20-ліття нашого Свято-Михайлівського храму, - говорить о. Георгій. - До того храми у селі теж були. Щоправда, панську церкву зруйнували у Першу світову війну, іншу церкву у Велику Вітчизняну війну розібрали на дерево й вимостили ним дорогу до Галузії.
Розповідаючи про храм у Костюхнівці, настоятель зазначив, що проблем було багато, оскільки будувався він нашвидкоруч. Тож перекривали дах, замінювали підлогу, вікна, двері, зробили опалення, доробили іконостас, арку збудували біля храму, паркан тощо.
- Просили допомоги у людей, ті не відмовляли, - пригадує мій співрозмовник. – Коли два місяці перекривали головний купол, то люди харчували будівельників, передаючи черговість з хати в хату. Допомогла і Рівненська АЕС, виділивши 5 тисяч гривень на роботи та безкоштовно надавши кран. Ще потребує оновлення зовнішній вигляд, прилегла територія та є чимало внутрішніх робіт.
Отець Георгій разом із дружиною Юлією виховують двох діток. Син Олександр ходить у другий клас, а чотирирічна донька Аня відвідує місцевий садочок. Дружина священика займається вихованням дітей та веденням домашнього господарства. Господар уподобав собі ще таке заняття, як бджільництво.
- Навчив цієї справи колишній директор місцевої школи та сільський голова Андрій Дегтяр, який тримає пасіку, - розповідає Георгій Хомич. - Також спілкувався із священиками, які займалися бджільництвом. Розпочав із двох куплених вуликів, нині маю десять, які сам і виготовляю на власному невеликому верстаті, хоч це доволі і не просто. У цій справі допомагає й син.
Розповідаючи про парафіяльне життя о. Георгій зазначає, що до храму в середньому приходить до 40 чоловік у свято та в неділю, якщо ж свято в будній день, то значно менше.
- Господь дав можливість людині самій вибирати - спасіння чи погибель. Тож Спасіння людської душі - річ добровільна, - сказав священик. – Щоправда, радує те, що з кожним роком у церкві більшає дітей. І хоча при храмі немає недільної школи, кожного року на Пасху разом із вчителем християнської етики готуємо виступи дітей в храмі, які мають таку можливість перед хресним ходом. В знак подяки пригощаємо їх солодощами.
|
|
Категорія: Люди рідного краю | Додав: novadoba (08.12.2014) | Автор: Сергій ГУСЕНКО |
| Переглядів: 413
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
