«Щоб здобути успіх, не потрібно їхати за кордон»
П’ять років тому сім’я Каращуків із Лишнівки повернулася в рідне село із США, де прожила 9 років. Наймолодша представниця родини Ілона Каращук - одинадцятикласниця Маяківського НВК. Саме вона розповіла мені про життя, навчання за кордоном.
- Ілоно, як Тобі навчалось в США, чим відрізняється їхня шкільна освіта від української?
- В Америці учні вже з молодших класів вирішують ким вони хочуть стати, обирають відповідні предмети, які опановуватимуть. Згодом і в університеті вивчають ті дисципліни, які необхідні, щоб стати професіоналом в обраній справі. Слід сказати, що над самоосвітою працюють у будь-якому віці, підвищуючи професійний рівень.
Звичайно, відомо, що в українських школярів рівень знань по багатьом предметам набагато вищий, ніж в американських, ширший кругозір. І в зв’язку з цим стає дуже прикро, коли в Україні людина, маючи чудові знання не може реалізувати себе, аби вижити змушена йти працювати касиром в супермаркеті.
В Америці з дитячих літ вчать: якщо хочеш досягнути чогось у житті, то працюй чесно і сумлінно. Тож, наприклад, про списування на уроках навіть й мова не йдеться. Там такі хитрощі не проходять – якщо не побачить вчитель, то тебе обов’язково «здадуть» однокласники, хоча вони й добре до тебе відносяться. Мені прикро згадувати випадок, який стався в американській школі, коли я вирішила списати із підручника, який поклала на підлогу. Вчитель це побачив, спокійно зробив зауваження і написав доповідну, під якою повинні були підписатися мої батьки. Мені було настільки соромно, що про списування згодом мова й не йшла. Ще змалечку там усвідомлюють: шлях до досягнення мети має бути чесним. Можливо, тому за кордоном менше корупції.
- А які ще цікаві моменти шкільного навчання Ти пригадуєш?
- Як це не дивно, та на той час у нашій школі в місті Белігем, штат Вашингтон ми писали олівцями, лише вчитель писав кульковою ручкою. Тож дома, на Україні, я вчилась писати ручкою. Ще варто зазначити, що в США учні не носять шкільної форми, хіба що в приватних навчальних закладах існує дрес-код. Тож для мене було дивно: як можна цілий тиждень ходити в одному і тому ж. Зараз я зрозуміла, що шкільну форму запровадили, аби учні відчували себе рівними, не було зверхності у зв’язку з матеріальним становищем. Можливо, в Америці не носять шкільної форми, бо немає таких проблем як в нас.
- Ти вважаєш, що українці закомплексовані?
- Це якщо порівнювати з американцями. Там менше зважають на думку людей, тому що в США проживає більше ста національностей, і всі вони різні. Сприймається нормально, що хтось одягне чоботи і шубу влітку або ж шорти і босоніжки взимку. Вони не вважають це суттєвим, не приділяється така значна увага тому, в що ти одягнений. Не потрібно когось копіювати, бути на когось схожим. Ми повинні цінувати те, що маємо, поважати, насамперед, себе й, звісно, інших, відстоювати свою думку та водночас не боятися признатись, що ти неправий.
- Чи сумуєш Ти за друзями, родичами, які залишились у США?
- Відразу хочу сказати, що Україна – моя Батьківщина, тут народились мої батьки, я теж з’явилася на світ в Україні. Мої мама та тато полюбили Америку, та завжди планували повернутися на Батьківщину, адже де б людина не була її тягне додому. У мене є два брати, один з них здобуває вищу освіту у Львові, а інший повернувся до Америки, там багато родичів. Отож є до кого їхати в гості. Із друзями, родичами спілкуюсь через Інтернет.
- Які їхні думки щодо нинішньої ситуації в Україні?
- Шість років тому, коли я була в США, мало хто знав де знаходиться Україна. Зараз американці дуже поважають українців, захоплюються їхньою силою духа, бажанням змінити країну на краще. Як це не дивно, але спочатку російська інформаційна війна далась взнаки і в США, ми були дуже цим здивовані. Але зараз люди знають правду, підтримують Україну, вірять в її краще майбутнє.
Мої родичі багато розповідають про допомогу української діаспори, та й корінних американців. Також молодь висловлює в соціальних мережах своє незадоволення і обурення діями Путіна. Всім вже відомо й про санкції США проти Росії.
- І, насамкінець, твої побажання ровесникам.
- Насамперед, усім хочу побажати миру. А молодим людям треба пам’ятати, що для здобуття успіху не потрібно їхати в Америку чи находитись за кордоном. Слід повірити у себе, докласти максимум зусиль для досягнення мети. Не забуваймо, що ми – українці, пишаймося своєю країною, своєю історією, мовою та культурою і тоді в нас буде велика держава.
- Дякую за розмову і щиро зичу тобі, насамперед, успіхів у ЗНО, та здійсненні всіх мрій.
|
|
Категорія: Люди рідного краю | Додав: novadoba (16.02.2015) | Автор: Вікторія Зубаль |
| Переглядів: 454
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
