Шістдесят шість років у парі
Більше, ніж шість десятиліть, крокують рука в руку Меланія Лук’янівна та Іван Онуфрійович Дубровські з Прилісного. Хоча не завжди легко стелилась життєва стежина, та долати труднощі допомагали, взаємоповага та сімейна злагода. Роки не зробили їхні серця байдужими: вони й сьогодні бережно ставляться один до одного. Не кожній парі через стільки років вдається пронести це світле почуття, що з роками переростає у взаєморозуміння, піклування і повагу один до одного.
- Так трапилося, що січень багатий для нашої сім’ї на події: і щасливі, і сумні, - розповідає Меланія Лук’янівна. – В цьому місяці минає 66 років нашого подружнього життя, 26 січня я святкуватиму 88-річчя, а 18 - виповнилося 90 років Івану Онуфрійовичу. Цього ж дня рік тому відійшла у Вічність наша донька. Як-то кажуть: переплелись і радість, і печаль. З Іваном ми познайомились у далекому 1949 році. Без зайвого пафосу скажу, що прожили ми гарне життя, хоч і вистачало на життєвому шляху всіляких випробувань. Жодного разу ніхто із нас не пожалкував про свій вибір. За роботою нам просто не було коли сваритися, як це трапляється у сучасної молоді.
Обом довелось пережити трагічні сторінки історії - війну. Разом з іншими відважними дівчатами Меланія підводою вивозила поранених до Ковеля в госпіталь. Іван Онуфрійович - інвалід війни І групи, у 1944 він потрапив на фронт. Пройшов бойовими дорогами від Вітебська до кордонів Східної Пруссії, де й отримав поранення в праву ногу. Після одужання служив у санітарній частині.
Стримуючи сльози, вертається у минуле ветеран:
- Коли мені виповнилося сім років, померла мама. Нас було п’ятеро. Батько вдруге не одружувався, доглядала нас тітка Пелагія, батькова сестра, яка не мала власної сімї. Закінчив три класи польської школи. Важке було дитинство. Тітка шила з полотнини одяг, а батько плів постоли. Харчувалися сяк-так. Пригадую, коли повертався з фронту, а це було саме перед Новим роком, мені дали на п’ять днів сухпайок, палку ковбаси, то ці гостинці я привіз додому, бо рідним не було чим мене пригощати. Ось так і жили.
- Мій чоловік ще рік тому газети читав, дуже любить дивитися новини. А я так і залишилась неписьменною, - зізнається Меланія Лук’янівна. – Не вмію ні писати, ні читати. Хоча гроші рахувати навчилась (посміхається). Та й не до науки було. У трирічному віці нас з матір’ю залишив батько, про долю якого нам так нічого і не відомо. Мама вдруге вийшла заміж, саме вітчим і замінив мені рідного батька, на нього я і записана Лук’янівна. Працювала дояркою на фермі, лісокультурницею у Городоцькому лісгоспі, звідки й пішла на заслужений відпочинок.
З ніжністю та любов’ю відгукуються про подружжя Дубровських їхні рідні.
- Дідусь Іван дуже добрий, ніколи не цурається ні чоловічої, ні жіночої роботи, - говорить правнучка Ірина. – Їдемо зранку по ягоди, а він вже нам сніданок зготує, поснідаємо та й в дорогу. І борщ вміє приготувати, і хліба напекти, адже працював в Маневицькій хлібопекарні, пізніше в Городоцькому лісництві, на меблевій фабриці.
- Бабуся не має звички сидіти без діла - вона постійно знаходить якісь справи, - приєднується до розмови внучка Тетяна.
- Вони ж і сьогодні ще чималеньке господарство тримають, - продовжує невістка Галина. – Кури, поросята. Минулоріч садили ще 15 соток картоплі, все не можуть дати спокою натрудженим рукам. Звичайно, ми допомагаємо по господарству.
У подружжя Дубровських - славний і великий рід, яким вони, безперечно, пишаються. Виростили троє гарних дітей, допомогли побудуватись. Ті їх порадували п’ятьма онуками. Тішать їх і одинадцятеро правнуків, двоє праправнуків - п’ятирічна Анна та трирічний Давид.
Мелані Лук’янівна та Іван Онуфрійович запевняють, що людина щаслива тоді, коли має родину, близьких, друзів. І головне, щоб всі вони були здорові та працелюбні. У цьому полягає їхній секрет довголіття. І нехай із їхнього дня одруження минуло більше як півстоліття, нехай стали дорослими онуки та правнуки, і підростають вже праправнуки, вони сьогодні вкотре пригадують свою першу зустріч. І оглядаючись на прожиті роки, тішаться, що залишать на землі про себе згадку – своїх нащадків.
|
|
Категорія: Люди рідного краю | Додав: novadoba (28.01.2015) | Автор: Людмила ВЛАСЮК |
| Переглядів: 412
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
