Сорок п’ять літ подружньої любові й вірності
- На Тернопільщині я Влодзя, на Волині Міра, - з усмішкою каже на вигляд доволі молода жінка з незвичним іменем Володимира. – Так назвав мене батько-фронтовик у пам'ять про загиблого однополчанина, до якого він ставився як до власного сина.
66-річна Володимира Володимирівна має ще одне ім’я – Стефанія. Подвійним іменем було прийнято називати дітей на Тернопільщині, де вона народилася. Одне ім’я для людей, інше – для Бога.
1968 року після закінчення Львівського зооветеринарного інституту приїхало молоде подружжя Пилипюків по направленню у Маневичі піднімати тваринницьку галузь. Думали, попрацюють кілька років і повернуться на батьківщину, але життя склалося по-іншому. Народили двох доньок, отримали квартиру та й встигли звикнути до поліської землі, до її роботящого люду. З часом Денис Петрович був призначений головним зоотехніком району, а дружина – головним зоотехніком з племінної справи від Волинського обласного об’єднання.
У щоденній праці, у клопотах про дітей та онуків, у мирі й злагоді прожило подружжя 45 щасливих спільних років.
- Якщо говорити про батьків мовою сучасних термінів, то я б сказала так: тато – комп’ютер, а мама – програма, - каже старша донька Любов Денисівна. – Щовечора мама ставить перед кожним з нас питання: що ти завтра будеш робити? Якщо ти не встиг запланувати, то у неї завжди є кілька варіантів, можеш вибирати.
- Мама у нас трудоголік, - продовжує молодша Тамара Денисівна. – Завжди вставала о четвертій ранку, аби встигнути на вранішнє доїння. Будь-якої пори за будь-якої погоди об’їжджали колгоспні ферми. При цьому ми завжди мали смачний сніданок, обід, вечерю, а у хаті підтримувався ідеальний порядок. Моїм щоденним обов’язком після шкільних знань було прибирання.
У сім’ї, за твердженням доньок, не було жодного сюсюкання, а панувала строга дисципліна. Слово батьків був для дівчат законом.
Робити уроки дітям допомагав тато. Люба й Тамара любили школу й продовжили навчання в університеті.
- Перед початком будь-якої роботи наш тато все ретельно продумує, сплановує, у всьому любить порядок і точність, - характеризують Дениса Петровича доньки. – Навіть город ми садимо під мірку: на однаковій відстані рядок дія рядка, кущик від кущика. Тато дуже педантичний, все записує: у якому році що було посаджено, який урожай і т.п.
Подружжя Пилипюків переконане, що, попри проблеми й особисті непорозуміння, сімейні обов’язки треба виконувати щодня на відмінно, бо родина – святе. У такому дусі виховали доньок, цьому навчають і трьох онуків – Романа, Назара, Дениса.
31 серпня Володимира Володимирівна і Денис Петрович відзначатимуть сапфірове весілля. Сапфір символізує вірність і доброту. Саме ці почуття стали запорукою щасливого сімейного життя цієї чудової пари.
|
| Категорія: Люди рідного краю | Додав: novadoba (30.08.2013)
| Автор: Алла БУБНЮК
|
| Переглядів: 594
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
