Тетяна Сахнік з дитинства мріяла стати артисткою. Але життя внесло свої корективи. Однак творча натура Тетяни Яківни не давала їй спокою, на яких би посадах вона не перебувала.
Артистичні дані малої Тетянки проявилися ще в дитинстві. Першокласницею вона декламувала вірші на сцені сільського клубу рідного Карасина. Книжки читала запоєм, уявляючи себе в ролі того чи іншого літературного героя. Гарно писала твори, перемагала в районних та обласних олімпіадах, конкурсах.
Талановиту дівчинку всіляко підтримували вчителі, але саме вони стали на заваді, коли дізналися, що їхня улюблениця вирішила поступати в театральний інститут. Директор Віктор Кульбачинський переконав випускницю обрати спеціальність учителя. Що ж, учителя – так учителя, тим паче справжній учитель завжди певною мірою актор.
Але, крім творчих, у Тані Сахнік неабияк були розвинуті організаторські здібності. Тому не дивно, що і в школі, і на філологічному факультеті Луцького педінституту вона була активісткою.
Впевнена у своїх силах, двадцятип’ятилітньою погодилась стати директором школи. Так склалися обставини, що із Тернопільщини, де розпочинала свій трудовий шлях, змушена була повернутися додому.
Прилісненська сільська рада стала тим плацдармом, де всебічні обдарування Тетяни Яківни розкрилися сповна. Вісімнадцять літ років вона працювала секретарем, понад два роки очолювала сільську громаду. Здавалося б, паперова рутинна робота, господарські негаразди, вирішення різних конфліктних ситуацій, перевірки, наради і т.п. Творчістю й не пахне. Проте жінка вирішила внести у сірі будні яскраві фарби.
Розпочалося все у 1995 році з легкої руки Михайла Ліщука, тодішнього сільського голови, який вирішив провести вечір вшанування воїнів-афганців. Отут і проявила себе Тетяна Яківна. Зустрічі з хлопцями, які пройшли афганське пекло, запис їхніх розповідей, складання сценарію і ще багато різних моментів, які її не обтяжували, а, навпаки, давали наснагу для подальшої праці.
- 18 років ми проводимо цей захід, - розповідає Тетяна Сахнік. – Щороку це робити все важче, надто високо піднята планка У Прилісному живе 13 воїнів-інтернаціоналістів, 5 миротворців – вихідці із села. Щороку до нас на захід приїжджають хлопці-«афганці», що проживають далеко від малої батьківщини. Збираємо матеріал місяцями.
Незмінною ведучою таких зустрічей є Тетяна Яківна. Одного разу я запитала, як їй вдається тримати себе, коли весь зал плаче: «Я оплакую всіх, коли пишу сценарій, і це триває не один день», - почула у відповідь.
Вийшовши на так званий заслужений відпочинок, Тетяна Сахнік не змогла жити лише домашніми клопотами, має півставки художнього керівника Прилісненського Будинку культури.
- Наш Будинок культури щорічно проводить до півтора десятка заходів, - з гордістю повідомляє. – Чи не першими у районі у тому ж 1995 році ми почали відзначати День села. Вшановуємо ліквідаторів аварії на ЧАЕС. До великих державних свят організовуємо цікаві концерти. Відзначаємо Новий рік, Колядки, Масляну.
- Взяти хоча б 8 Березня, - продовжує моя співрозмовниця. – Здавалося б, що тут можна придумати незвичайного. А в Прилісному місця у залі займають за годину до свята. Бо вже кілька років поспіль у концерті беруть участь лише чоловіки. А прекрасна стать отримує нагороди в номінаціях «Жінки Прилісного». Проте хочу зазначити, що всі названі заходи - результат роботи не тільки Будинку культури, всі вони мають загальносільський характер. І так було, до честі сільських голів, завжди.
Одне з важливих питань – повернення до витоків нашої творчості, до фольклору. При Прилісненському БК працює три фольклорні колективи. Спочатку провели такий собі корпоратив: запросили церковні хори, учасників художньої самодіяльності минулих років. Було неперевершено. Задумали перенести на сцену – і глядачі були вражені. Цим людям по 60-70 років, а вони ходять на репетиції, танцюють старовинні танці, співають обрядові пісні. А ще відрадно, що половина учасників молодь, наймолодшому учаснику – 9 років.
- На Новий рік ми задіяли майже 50 чоловік, - з гордістю ділиться Тетяна Яківна. – А коли проводимо свято Коляди – завжди до ста учасників. Це я про те, що люди хочуть показати свої таланти.
До слова, прилісненським артистам власної сцени уже замало, хочуть гастролювати хоча б сусідніми селами. Але як не прикро й не дивно, побували вони поки що лише у Серхові. Інші сільські керівники, певно, не хочуть мати навіть готового мистецького продукту при відсутності власного.
У 2014 виповнилось 20 літ, як Тетяна Сахнік проводить у Прилісному реєстрацію шлюбів. І це теж творчість, бо жодного разу сценарій не повторився. Тут враховуються і місце проживання наречених, і хто їхні батьки, і які їхні уподобання.
Таких талановитих, відповідальних, беручких до роботи як Тетяна Яківна, у районі я знаю не так багато. Вона знає собі ціну, вміє за себе постояти, не тримає зла за незаслужені образи і повністю віддається улюбленій справі, яка є найголовнішим допінгом її життя.
|
