Учительська доля не обирає невпевнених у своїх силах і знаннях
Ось уже десять років директором ЗОШ І-ІІ ст. села Криничне працює Сергій Мережа. Незважаючи на усі складнощі освітнього життя, на відстань, яку долає із рідного Копилля до затишної школи, що заховалась під крилом високих сосен, з гордістю говорить про свою професію. - Мене навчали мудрі, хороші вчителі, - розповідає Сергій Олексійович. - Саме вони в моєму дитячому серці запалили вогник, який перейшов у полум’я крилатої мрії – стати вчителем. Цим завдячую, на жаль, нині покійній вчительці початкових класів Копиллівської школи Надії Лотвін, а любов до алгебри та геометрії привила вчителька математики Ніна Куць та моя мама Оксана Василівна, яка вже відійшла у Вічність. Нещодавно серед старих паперів я віднайшов твір «Ким я хочу стати в майбутньому?», ще написаний дитячою рукою. У ньому стверджував - лише вчителем. Мрія здійснилася: за плечима педагогічне училище, яке закінчив Сергій Олексійович з відзнакою, а згодом математичний факультет Волинського державного університету імені Лесі Українки (нині СНУ). Професія вчителя не з легких, вона забирає багато сили та життєвої енергії. Це зрозумів молодий вчитель, вперше потрапивши в Граддівську школу. - Перший урок я провів 21 листопада – на свято архістратига Михаїла, - розповідає Сергій Олексійович. - Як зараз пам’ятаю: стояв у шкільному коридорі, чекав, поки прийде директор, познайомить з учнями. Незважаючи, що на той час в країні панувала економічна криза і по півроку не платили заробітну плату, працювалось легко і ніхто не плакав, як вижити. Кожен сумлінно виконував свою роботу. В Граддівську школу діти ходили пішки і з інших сіл - Загорівки та Довжиці. Ніхто їх не возив автобусом – у них просто було бажання вчитися і мрія кимось стати в житті. А нині в дітей - інші можливості і перспективи, однак інтерес до навчання втратився. І, можливо, було б набагато простіше, якби якість освіти в школі залежала лише від учителя. Та це і наполеглива праця учня, відповідальність і працелюбність, і внесок батьків, які виховують ставлення дитини до навчання. Слухаючи Сергія Олексійовича, я згадувала свої шкільні роки. І, дійсно, діти тепер інші. Кудись зникло шанобливе ставлення до старших, нехтується культура поведінки в громадських місцях. Хто ж винен в цьому? Цим запитанням переймається і шкільний господар. Тому докладає максимум зусиль, аби змінити світогляд дітей, і вони, в свою чергу, його поважають за справедливість і цілеспрямованість. Пишається своїм директором і шкільний колектив, адже він вміє повести за собою, вказати правильний шлях, порадити і підтримати у важких ситуаціях. Надійна підтримка і опора Сергій Олексійович і для своєї сім`ї. - Стався до інших так, як би ти хотів, щоб ставилися до тебе, – золоте правило етики, - стверджує мій співрозмовник. – Цього навчаю і власних дітей, аби вони зросли гідними людьми. До цього спонукаю і наших учнів, щоб розуміли, що кожен сам повинен звести храм у своїй душі. Часу на дозвілля у Сергія Мережі не так і багато адже кожен урок хочеться провести по-особливому, а не лише слідувати підручникам. Та й вистачає клопотів і з господарськими справами. Однак, якщо знаходиться вільна хвилина, то полюбляє кінні прогулянки, вже давно у захопленні від цих тварин. А ще мріє, як і кожен українець, про мирне небо над головою. І щоранку, поспішаючи до затишної сільської школи, адресує Всевишньому ці слова: «Спасибі, Господи, за учительську долю».
|
Категорія: Люди рідного краю | Додав: novadoba (15.07.2016)
| Автор: Людмила ВЛАСЮК
|
Переглядів: 576
| Рейтинг: 0.0/0 |
|