Відкривайте Україну в своєму серці - і тоді прийдуть зміни - Люди рідного краю - Статті

Павло Гвозденко, уродженець с. Матейки, а нині перший заступник Голови Держрибагентства України, дотримується принципу: «Повір у себе, і в тебе повірять інші». Він може слугувати прикладом того, скільки здатна досягти молода людина завдяки цілеспрямованості, дисциплінованості, послідовно навчаючись і не побоюючись брати на себе відповідальність. Дідусева наука принесла результати - Коли є найменший шанс змінити щось в Україні на краще – відмовитися не маєш права, - говорить Павло Гвозденко. – Цього мене навчали дідусь з бабусею, з раннього дитинства прищеплюючи любов до знань та праці. І я щоранку долав п'ятикілометрову відстань до школи, щоб здобути той промінчик світла, до пізньої ночі читав книги і ховався від бабусиних нарікань: «Ану вимкни світло і йди спати!!!». Це ті люди, які не спали ночами, коли в мене була висока температура, коли пізно десь затримувався і молились, аби виріс достойним і щирим громадянином. Сьогодні їх вже немає. І кожен раз, приїжджаючи в село, я повертаюсь спогадами у босоноге дитинство, яке дивиться на мене очима рідних людей. На все життя запам’ятались маленькому Павлу настанови дідуся, які він давав йому, беручи з собою на сінокіс. «Дивись, якщо прийде час, коли ти будеш працювати у владних кабінетах, не забувай про простих селян, про життєві цінності. Якщо приїдеш і побачиш, що хтось траву косить чи за плугом ходить, не цурайся, зніми піджак, візьми косу в руки і ти матимеш велику повагу від людей», - говорив Степан Денисович. Обставини склались так, що матір Павла живе на Маневиччині в селі Красноволя. Але ці 400 кілометрів, які їх розділяють сьогодні, не стали перепоною у стосунках між матір'ю та сином. Як і тоді, коли ще був дитиною і виховувався у дідуся й бабусі. - Мама була і залишається найріднішою людиною на землі, - з трепетом у голосі говорить Павло. – Провідую її щомісяця. В нас з моїми двома молодшими братами склалась гарна традиція: кожного разу, коли я приїжджаю в Луцьк, ми разом зі своїми сім'ями поспішаємо до батьків. Мама завжди нас зустрічає своєю теплою посмішкою та обіймами. А я запитую, в першу чергу, як здоров’я, бо це найцінніше, що в нас є. Такі сімейні зустрічі та підтримка рідних людей заряджають Павла енергією, додають сил та впевненості у повсякденному житті. Дорожить Павло і справжньою дружбою, яку не купиш ні за які гроші. Отримавши запрошення на зустріч випускників, з нетерпінням чекав цілий місяць, адже про подію був попереджений заздалегідь. - Хотілося всіх побачити, почути їхні життєві історії і поділитися своєю, - зауважує Павло. – Пригадую, як з однокласниками щодня доводилось долати пішки чималу відстань до школи. Які веселі і щасливі роки то були, сповнені надій і мрій! А сьогодні в країні війна. Один із однокласників, Олександр Борщевич, учасник АТО, отримав важке поранення, і ми всіляко намагаємося підтримувати його, адже саме на таких людях тримається Україна. Кар’єрними сходинками За плечима Павло Гвозденко має дві вищі освіти: у Луцькому державному технічному університеті здобув спеціальність «інженер-механік», у Волинському державному університеті ім. Л.Українки - фах юриста. Працювати почав ще на п'ятому курсі, аби мати додаткові кошти. Брався за різну роботу: і вагони розвантажував, і охоронцем трудився після занять. Згодом влаштувався на автозаправку помічником оператора, пізніше - менеджером в салон мобільного зв’язку. Крім того, як справжній чоловік і патріот своєї країни, Павло відчував потребу виконати громадянський обов’язок, поповнивши лави Збройних сил України. Не отримавши повістки, не роздумуючи, поїхав до Маневицького військкомату і з впевненістю заявив, що хоче служити в армії. - Мене відразу почали відмовляти, мовляв, ти маєш вищу освіту, навіщо тобі військова служба, - продовжує Павло. – Тоді час був такий, коли українська армія знаходилася на межі розпаду та серед молоді було не популярно служити у війську. Та все ж таки додому я повернувся з повісткою на руках. Потрапивши у формування підрозділу варти правопорядку, в Рівному ми пройшли курс молодого бійця. Серед нас відібрали декілька чоловік із вищою освітою і відправили у Луцьке відділення, де ми й проходили службу. Я був помічником командира взводу, часто доводилось виконувати рутинну роботу до 2-ої години ночі. Коли повертався в казарму, товариші говорили: «Солдате, заглянь під подушку». Там лежали шоколадні цукерки чи якісь інші солодощі. Якщо комусь із хлопців приходила посилка, ділились з усіма. Армія – важлива сторінка моєї біографії: я відчув, що таке плече друга, навчився цінувати кожну мить життя. Після демобілізації Павло зрозумів, що хоче розвиватися далі, і вступив до Волинського державного університету імені Лесі Українки (нині СНУ). Здобуваючи другу вищу освіту за фахом юриста, одночасно працював менеджером у відділі постачання на ВМП «Електросервіс». Звідси і розпочалися кар’єрні сходинки хлопчини із поліської глибинки, які й привели його до керівних посад у вітчизняних виробничих компаніях, остання з яких - провідний виробник пакувальних матеріалів «Житомирський картонний комбінат». Розпочав у ній роботу на посаді заступника комерційного директора по матеріальних запасах, а пізніше - комерційним директором підприємства. Знайомств з Кабміном За лідерські навички і високу успішність у роботі молодого керівника у червні 2015 року було призначено на посаду першого заступника Голови Держрибагентства України. Будучи сильною особистістю, він сповнений прагнення допомагати стати сильнішою і нашій державі. - Набравшись досвіду, мені хотілось бути задіяним у більш глобальних проектах, - говорить Павло. – Проводячи моніторинг ринку праці, побачив, що на державну службу відбирають керівників. Ознайомився із ситуацією, яка склалась в галузі рибоохорони, пройшов кілька співбесід: з незалежними спеціалістами підбору персоналу, із заступником міністра аграрної політики та продовольства України та із Кабінетом Міністрів. - Страшенно хвилювався перед зустріччю з Кабміном, адже я їх лише бачив по телебаченню, а тут відбудеться спілкування наживо і прийдеться відповідати на питання, - пригадує держслужбовець. – Однак співбесіда закінчилася на позитивній, жартівливій ноті і насамкінець Арсеній Петрович сказав: «Даємо Вам можливість зробити Україну кращою. Але, пам’ятайте, що відповідальність велика: права на помилку немає». Об’єм роботи на державній службі колосальний, тож часто доводиться працювати до ночі. Павло Гвозденко зауважує, що у нього є величезне бажання змінити галузь, позбутися клейма корумпованості та зловживання службовим становищем, адже наслідує життєвий принцип Сократа: «Той, хто хоче діяти, той шукає можливості, хто не хоче – той шукає причини». Виходячи з цього, було прийнято рішення ліквідувати органи рибоохорони і закласти базовий фундамент для охорони водойм – створення рибного патруля. - Найбільше ціную в людях чесність та відкритість, - говорить Павло. – Зараз, як ніколи, я це розумію. Тому що на державній роботі тих, які хочуть щось змінити, вкластися у розвиток нашої держави не на свою користь і працюють не заради збагачення, – не дуже багато. Почав гостро відчувати, що мало тих, на яких можна покластися, які чесно скажуть правду в обличчя, а не перешіптуватимуться за спиною. Приходять нові люди, і хочеться вірити, що ці зміни відбуватимуться на краще, закінчиться війна і Україна розвиватиметься нарівні з іншими європейськими державами. Родина і сімейні стосунки - понад усе Щедро наділений інтелектом та неабиякою працездатністю, Павло Гвозденко прекрасно розуміє, що не досить лише досягати успіхів, просуваючись по кар’єрній драбині, він повинен утримувати баланс між роботою і родинним життям. Це окрема сторінка у його житті. З десятирічним сином вони по-чоловічому знаходять спільну мову. Він привчає його до праці, а хлопчина, в свою чергу, пропонує татові щиру підтримку і допомогу. Про дозвілля Павло Гвозденко говорить так: «Люблю подорожувати. Відвідав чимало країн. Вважаю, що потрібно витрачати кошти не тільки на матеріальні блага, але й на емоції. Дуже сподобалося на о. Кіпр, там багато духовних місць. Якщо говорити про красу архітектури – прекрасний Відень. Намагаюся брати від життя, все, що можливо: політати на гелікоптері, сплавитися по річці, займаюся водними видами спорту. В Україні також є чимало чарівних краєвидів, які нічим не поступаються закордонним аналогам. Відкривайте Україну в своєму серці! Нехай і бізнесмени, і прості селяни, і добровольці, і ті, хто по призову взяли в руки зброю і пішли захищати державу, повертаються додому живими і мають змогу працювати, вносити свій вклад в розвиток нашої країни. Аби ніхто не смів засумніватися в могутності і силі нашого народу ».
1 2 3 4 5 Категорія: Люди рідного краю \| Додав: novadoba (04.04.2016) \| Автор: Людмила Власюк
Переглядів: 587 \| Рейтинг: 0.0/0

Всього коментарів: 0

Зробити безкоштовний сайт з uCoz