Возносить хвалу Богу за велику родину
Звичайне життя цієї простої і щирої сільської жінки Галини Басюк із Великої Ведмежки може слугувати взірцем того, як будувати своє родинне щастя. Любов, доброта, взаємоповага, працелюбність – ось її чесноти, і восьмеро дітей виховала так, що гордістю повниться материнське серце.
Переступивши поріг її дому, відразу вчула духмяний аромат свіжоспеченого хліба. «Тільки-но з печі», – пояснює господиня і запрошує скуштувати запашний окраєць. Хліб завжди пахне материнськими руками і повертає у дитинство.
- Я у батьків була єдиною донькою, тому завжди хотіла створити велику родину, - каже жінка. - Діти – це найбільше багатство. Зі щастям материнства не можуть зрівнятися ніякі статки. Так, бувало важко, але я завжди казала дочкам і синам: дякуймо Богу за те, що маємо.
Материнське щастя, помножене на вісім сердець. Найстарша донька Віта – вихователь одного з кузнецовських дитячих садочків. У цьому місті живуть ще 2 доньки – Ніна та Тетяна. Олег проживає із сім’єю у Старому Чорторийську. Леся – маляр-штукатур, Сергій та Наталя живуть поруч, допомагають матері по господарству. Наймолодший Юрій працює пожежником у Новочорторийському лісництві ДП «Поліське ЛГ», мешкає з матір’ю, її підтримка і опора.
Виховати восьмеро дітей не легко, признається жінка, особливо, коли були маленькими і кожен потребував багато уваги і догляду. Пані Галина зауважує, що тепер держава більше допомагає матерям. Благополуччя своєї великої родини, в якій, крім вісьмох дітей, є вже 15 онуків та 1 правнучка Євгенія, разом з чоловіком Іваном Трохимовичем (на жаль, нині покійним) вибудовували по крихточці. Галина Іванівна трудилася на підприємстві «ГАЗцех» у Новому Чорторийську, де виготовляли безалкогольні напої, її супутник життя мав за плечима багаторічний стаж тракториста, обліковця у місцевому колгоспі. Їх шанували колеги за працелюбство та сумлінність. Тримали чимале підсобне господарство, адже родина з Божого благословення з кожним роком ставала все голосистішою. Звання “Мати-героїня” Галина Іванівна отримала у 2008 році.
– Все встигала завдяки свекрусі, - говорить господиня. – Вона золота у мене була. Малечі виповнилося три місяці, вона й каже: «Іди, Галинко, на роботу, а я дітей буду глядіти». Ввечері прийду, вона й підлогу помиє, і дитячі речі попере. Взимку, як клопотів менше, спонукала мене вишивати. Сама ж одне дитя рукою в колисці колише, а ногою підгойдує інше, а мені говорить: «Ти сиди, вишивай, у тебе ж дочки». 36 наволочок вишила та шість простирадл, а картин скільки… До роботи мені не звикати, до неї я привчена змалку.
Проторена нею стежка до храму, п’ятнадцять років - на касі в церкві. Була при попередньому священику, залишилась й при отцю Георгію.
І словом, і власним прикладом Галина Іванівна привчала і дітей до праці. Повиростали діти батькам та людям на радість – і гарні, і розумні, і хазяйновиті. Болить її душа і за зятя Олександра, який, як і багато інших синів, довгий пекельний рік ніс службу на Донбасі.
- Він працював у Володимирецькому військкоматі, - говорить жінка. – Пішов добровольцем. Сказав: «Дивлячись, як кожного дня приходять і плачуть матері, у мене не витримує серце». Війна змінила його. Все більше мовчить і палить цигарки.
В усміхнених добрих обличчях синів і доньок, зятів і невісток, онуків і правнучки Галини Басюк – щастя жінки, матері, берегині. І кожен день вона возносить хвалу Богу за свою велику дружню родину і просить лише одного: щоб і у них доля щасливою була.
|
| Категорія: Люди рідного краю | Додав: novadoba (25.12.2015)
| Автор: Людмила Власюк
|
| Переглядів: 464
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
