Учені стверджують, що ім’я впливає на долю людини. Що це справді так, вкотре переконуюсь на прикладі Любові Андріївни Волосюк, сестри медичної (саме так сьогодні звучить її посада) Маневицької амбулаторії загальної практики сімейної медицини. Про те, що професія обрана до душі, що медицина – її покликання, свідчать численні подяки та грамоти, а ще звісно, вдячні слова матусь її маленьких пацієнтів.
Люба Гривенець (у заміжжі Волосюк) народилась у с. Стобихів Камінь-Каширського району. П’ятьох дітей батьки виховували чесними, працьовитими, а ще милосердними. Після закінчення восьмирічки довго не роздумувала, бо давно вирішила – буде медсестрою.
Нині, через 25 літ, навчання у Ківецівському медичному училищі пригадується як справжнє свято. А ще радіснішою почувалась, коли отримала направлення у Маневичі, де якраз здали новий корпус лікарні. Саме тому разом із Любов’ю приїхало багато її однокурсниць.
Профком лікарні підготував свято посвяти у професію. Й до сьогодні у родині зберігається, як реліквія, фотографія, де вони, юні й життєрадісні, разом із головним лікарем району Михайлом Зільбертом.
- Нас дуже опікали, підказували, навчали, - пригадує Любов Андріївна. – До сих пір з вдячністю згадую головного педіатра району Емілію Райфурак, наставників-медсестер, особливо Анну Неведюк.
Чверть століття віддано улюбленій справі, і жодного дня Любов Волосюк не пошкодувала про всій вибір. А приходилося по-всякому, бо ж опікає вона найменших: на її відповідальності майже півсотні дітей до року. До обіду працює в кабінеті поруч з лікарем-педіатром Галиною Грищук, а в післяобідню пору йде на патронаж, має оглянути у домашніх умовах мінімум десять діток.
- Колись бігала, а тапер уже ходжу, - посміхається моя співрозмовниця. – Крім того, що за будь-якої погоди треба обійти малечу, багато часу займають папери.
Але Любі не звикати. До слова, її рідко називають іменем по батькові, а більше Любою, Любочкою, бо ж сама вона мініатюрна, а ще по-дитячому щира і привітна.
Молоді матусі довіряють їй сімейні таємниці, із захопленням спостерігаючи, з якою професійною віртуозністю вона дає раду маленьким крихіткам, яким від роду лише кілька днів.
- Раніше діток здебільш годували штучними сумішами, - розповідає патронажна медсестра, - тепер це трапляється рідко: усі свідомо того, що найкраще дня немовлят материнське молоко.
Піклуючись про маленьких пацієнтів, не обділяє жінка увагою і любов’ю сім’ю. Разом із чоловіком Сергієм Петровичем звели власний будинок, господарюють. Гордяться єдиним сином Сашком – студентом Київського державного економіко-технологічного університету транспорту. А люблять життя, бо пам’ятають – воно у кожного єдине.
|
