Вівторок, 08.07.2025
Мій сайт
Меню сайту
Категорії розділу
Привітання до свят [15]
Святкуємо [79]
Офіційно [408]
Вісті з державної адміністрації [50]
Районна рада інформує [49]
Управління Пенсійного фонду інформує [25]
Районний центр зайнятості інформує [30]
З прокуратури району [44]
Міліцейський кур'єр [48]
Соціальний захист [90]
Повідомлення з РАЕС [44]
Абетка здоров'я [59]
Материнка [125]
Криниченька [38]
Добрий господар [49]
Молодіжна палітра [50]
Спорт [105]
Люди рідного краю [200]
Село і Люди [29]
Інтерв'ю до ювілею [4]
З редакційної пошти [72]
Творчість наших читачів [75]
На суботній добривечір [124]
Оголошення та реклама [21]
Міні-чат
200
Наше опитування
Як Вам наш сайт?
Всього відповідей: 207
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

З вірою ні ріки не страшні, ні гори…
Щонеділі поспішають жителі села Рудка, до храму святого апостола Луки. Ще донедавна у них не було можливості молитися у власному храмі і на недільне Богослужіння добиралися до сусіднього села Комарове, що знаходиться за п’ять кілометрів. Добре пам’ятає про це Галина Шадура – нині церковний староста. Галина Степанівна й сама чимало зробила, щоб побудувати храм у рідному селі, зі святою вірою в те, що тому, хто подає, і Бог дає.
- Моя мама співала в церковному хорі, - розповідає пані Галина. – І мене маленьку завжди брала з собою до храму. Переважно Богослужіння проводилися по великих святах. А ще у нас завжди зупинялися квартиранти, здебільшого це були вчителі. По вечорах вони любили читати Євангеліє. Я ховалася в куточку і тихенько слухала святі псалми. Вже тоді я розуміла, що душа моя тягнеться до молитви. І хоча час, на який припали моє дитинство та юність, збігається з роками атеїстичної пропаганди, все ж, бажання бути ближчою до Бога перейшло в спадок і укорінилося в моїй душі саме тоді.
Від природи жінка наділена чудовим голосом. Саме любов до співу пробудила в її душі, засіяні ще в дитинстві зернята, бажання служити Богу, укріпила її віру і привела до храму. З 1994 року Галина Шадура обрана старостою і керує церковним хором, яких нині у них два: молодший і старший. Молодшим опікується матушка, а старшого навчає вона. Турботлива, відповідальна, чуйна сьогодні пані Галина навіть не мислить свого життя без храму, і це, мабуть, взаємно.
– Колись люди більше в церкву ходили: і старі, і молоді, – розповідає Галина Степанівна. – Нині не всі батьки привчають дітей до молитви. Та й терпіння замало. Не хочуть люди нести свій хрест. Багато бід також через гроші. Недарма написано, що будуть люди працювати і зароблене в діряві кишені класти… Моє покоління виховувалось ж на іншому. Зима, холод, ніч надворі, а ми пішки полями йдемо на Різдвяну службу. А яка ж була наша радість, коли дізналися, що в селі Комарове нам віддають дзвіницю! Перевозили її усім селом. Везли санями, які прив’язали до двох тракторів Т-150, за кермом одного з них був і мій чоловік. Коли в’їхали в село, на одному місці мотузка обірвалася, тому й вирішили, що тут саме те місце, де стоятиме дзвіниця. Саме сюди люди сходилися читати псалми.
Бажання мати свій власний храм не полишало жителів села Рудка, тому пішли до голови колгоспу і попросили дати їм земельну ділянку, аби побудувати там храм, натомість отримали приміщення – колгоспну комору. Непросто все йшло. Як рознеслась новина про будівництво храму, люди почали зносити ікони, рушники, привозили і дарували начиння, Євангеліє.
– Яка то була радість для нас. Усе село стало на будівництво, - розповідає Галина Шадура. - Почали ходити по селу, збирати гроші. Майже усі здавали. І ось 31 жовтня 1994 року у нашому храмі відбулось перше Богослужіння, яке надалі чередували, оскільки священик проводив службу ще в Куликовичах і Комаровому. Згодом і на нашу парафію дали священика з Рівненщини отця Василя. Він прийшов до нас відразу по закінченні семінарії, але зарекомендував себе мудрим священнослужителем, справжнім духовним наставником.
Я щаслива, що храм наш наповнюється людьми, на яких завжди можна покластися. І хочеться дякувати Господу, що Він звів нас у житті, щоб ми разом відбудовували Божий храм і маємо можливість разом возносити Йому хвалу.
Знайомим шляхом, виходженим не один десяток років, поспішає Галина Степанівна до храму. Щоразу вона підходить до святої ікони, безшумно ворушить губами, припадаючи до образу святого. Що просить ця жінка? Як і кожна матір, як відомо, просить хорошої долі своїм дітям та внукам. А ще жінка молиться за всіх українців, бо ж відомо, що нелегкий зараз час, за всіх односельців. І такі щирі молитви просто не можуть залишитися без відповіді.
Категорія: Люди рідного краю | Додав: novadoba (19.03.2014) | Автор: Людмила ВЛАСЮК
Переглядів: 562 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Вхід на сайт
Пошук
Друзі сайту
Copyright MyCorp © 2025
Зробити безкоштовний сайт з uCoz