Нехай славиться ім’я твоє, Учителю!
«Душа летить в дитинство, як у вирій, бо їй на світі тепло тільки там». Ці слова Ліни Костенко щоразу спливають у пам’яті на вечорах-зустрічах з випускниками, які традиційно проходять у школах першої суботи лютого. Цьогоріч у зв’язку з ситуацією, що склалася у державі, у багатьох школах району вони були перенесені на кращі часи. Не було такого вечора і в моїх рідних Боровичах.
Впевнена, що мої однокласники 1980 року випуску обов’язково зустрінуться на Зелені свята. Але, через поважний вік і хвороби більшість шкільних наставників не зможуть до нас приєднатися. А саме вони, молоді і красиві, повні сил, енергії, знань, цієї зимової пори найчастіше постають у моїх спогадах.
Після випускного балу ми з радістю поринули в таке бажане самостійне життя. Приїжджаючи у село, рідко заходили у школу: нас поглинали щоденні побутові клопоти. Ми навчалися, працювали, одружувалися і розлучалися, народжували дітей, з нетерпінням очікували внуків… Ми раділи випадковій зустрічі учителями і уже з першої фрази розуміли, що вони все про нас знають, що усі роки ми постійно перебували у їхньому полі зору.
Давно відійшов у світ праведників наш перший учитель. Петро Миколайович Шидловський навчав нас каліграфії, додаванню-відніманню на рахівниці, виразному читанню в особах, пояснював, чому на зміну дню приходить ніч, чому, розділяючи яблуко, другові треба віддати більшу частину… Він заклав той фундамент, на якому зводилися середня і вищі освіти і який протягом десятиліть так і не дав жодної тріщини.
Мені пощастило на трьох класних керівників. Світлої пам’яті Григорій Остапович Аршулік і Лариса Ігорівна Аршулік завжди були оптимістичні, несли радість і хороший настрій. У старших класах нами опікувалася Ніна Сергіївна Білан. Вона була молода, вродлива, тому намагалася виглядати дуже серйозною. Урок починався з того, що ми прискіпливо оцінювали одяг Ніни Сергіївни, її помаду, парфуми. І навіть ті двійки, з економічної географії, які ставила нам вона на перших порах, не відваджували нас від щоденного захопленого споглядання.
З почуттям особливого пієтету хочеться говорити про подружжя Гутів. Спокійна, врівноважена, одухотворена Лариса Леонтіївна викладала російську літературу так, що не можна було не захоплюватися і вчителем, і предметом. У професіонала найвищої проби Данила Макаровича не було жодного учня, який не знав би німецької мови! А ще у Вчителя був рідкісний дар, який я потому ніколи не зустрічала у його колег: він умів поєднати навчання і виховання так, що за 45 хвилин уроку ми не тільки блискуче засвоювали необхідний матеріал, а й обговорювали найбільш цікаві для нас на той час питання, приміром, про необхідність церковного шлюбу (і це у пору войовничого атеїзму!).
Країнами світу з їхніми культурами і звичаями у різні історичні епохи ми мандрували разом із Андрієм Дем’яновичем Тьохтою та Надією Павлівною Костючок, таким загадковим і водночас простим законом фізики нас навчала Наталія Іванівна Зінчук, хімічні сполуки намагалися освоїти разом із Єфросинією Филимонівною Троценко. І постійно за нашими успіхами і невдачами прискіпливо стежила наш незамінний досвідчений завуч Уляна Митрофанівна Шидловська. До неї, як до останньої інстанції, вчителі відправляли лише тих, проти кого не діяли ніякі аргументи і засоби. Але таке траплялося дуже рідко.
Шановні, рідні, дорогі! Ми вам щиро дякуємо і доземно вклоняємося за вашу подвижницьку працю. Хай ваше життєве надвечір’я буде спокійним, світлим, усміхненим.
|
|
Категорія: Материнка | Додав: novadoba (16.02.2015) | Автор: Алла БУБНЮК |
| Переглядів: 494
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
