Утвердимо українську мову – збережемо Україну
Як парость виноградної лози
Плекайте мову. Пильно й ненастанно
Політь бур’ян. Чистіша від сльози
Вона хай буде.
Максим Рильський
Цурання рідної мови, ігнорування культури мовлення, свідоме засмічування рідної мови призводять до втрати духовного здоров’я. Недарма у Святому Письмі сказано: «Нехай жодне гниле слово не виходить із вуст ваших. Але тільки таке, що добре на потрібне збудування, щоб воно подало благодать тим, хто чує» (Ефесян, 4, 29).
Калічення мови, як і калічення природи – злочин проти рідного народу, проти людства. Мудрий Соломон зауважив: «Дехто говорить, мов коле мечем, язик же премудрих – то ліки». Нам потрібно навчитися зважати на те, що і як ми говоримо, щоб слова не завдавали болю і не руйнували, а навпаки, лікували і будували.
Наше спілкування в побуті – здебільш суцільна неписемність, варварське спотворення українського словникового фонду, каліцтво нашої мови, засмічення її, ігнорування, перекривлення її сумнозвісним «суржиком». Подібне мовлення смiттєзвалище важко собі уявити в жодній іншій цивілізованій країні. Культура носіїв такого мовлення зашкалюється на нуль. Вони калічать молоде покоління.
Суржик у користуванні – моральний злочин, який повинен осуджуватись суспільством. Помилки в українському мовленні повинні помічати не тільки фахівці, філологи, а й просто освічені люди, які вивчили українську мову, це стосується і випускників загальноосвітніх шкіл.
Зрозуміло, що на мовну ситуацію в Україні вплинула війна проти української мови, української ідентичності та української державності, розпочата Росією ще в ХVІІ ст. Насильне зросійщення України здійснювалось інтенсивно, планомірно й системно із застосуванням найжорстокіших методів, аж до умисного знищення мільйонів носіїв української мови, систематичного викорінення української національної еліти. Процес неухильного витіснення української мови із багатьох сфер життєдіяльності і прогресуюче зменшення носіїв української мови не призупинило навіть надання українській мові статусу державної. Закон «Про мови» не виконується, програма підтримки української мови (як і культури) не здійснюються – як через відсутність належного фінансового, технічного, організаційного забезпечення, так і через брак або невиявленість державної волі. Українець має право на українську книжку, українську газету, освіту рідною мовою, зрештою – право на майбутнє своєї мови, своєї культури і держави. Виникає дивне почуття, що в Україні придушується не російська мова і культура, а навпаки. Російське друковане слово (як і ефірне) майже повністю заглушило українське. Буквариків російською надрукували більше, ніж українською. Книговидавці, видавці газет, шоумени у гонитві за негайним прибутком орієнтуються тільки на російськомовну продукцію.
Поширення двох мов в одній країні завжди є станом нестійкої рівноваги, що має тенденцію до перетворення на одноманітність, або до розпаду єдиної держави на частини за мовною ознакою. В зв’язку з тим, що процес витіснення української мови є керованим і набув системного характеру, українська держава має діяти відповідно, вживаючи рішучих заходів підтримки української мови як мови титульної нації і державної мови. Такі заходи не спрямовані проти мовних прав, осіб, що належать до національних меншин, вони є лише засобом утвердити українську мову, захистити мовні права українців і зберегти Україну як незалежну державу. Адже зникнення мовнокультурної ідентичності – це зникнення нації.
В свою чергу ми українці, повинні належно володіти рідною мовою. Письменник Василь Захарченко сказав: «Для мене Бог і Україна – це єдине ціле, це святе… от я й думаю про нас, українців: якщо ти, українцю, помолишся Богу, а до своєї України, до її мови, культури, духовності байдужий або й ворожий, то чи не фарисей ти є?». Мовна чистота – це вітальня чистоти серця. Приємно пити чисту воду, дихати чистим повітрям, одягатися в чистий одяг, і має бути приємно й радісно на душі, коли з наших уст лунатиме чиста, незасмічена мова. Якість мови сама не прийде, за неї треба боротися, пам’ятаючи, що на слово добро плідне злітаються ангели Господні, наче бджоли до квіток, а на слово гниле – нечисті мухи, які полюбляють бруд.
Ми повинні зробити все, щоб рідна мова була безсмертною, вона дана нам Богом, і її чистоту мусить відстоювати кожен, хто вважає себе сином рідної землі, а не перевертнем і зрадником. Бо словом і своєю діяльністю люди повинні нести добро у цей світ. Без доброти сутність людини губиться, і праця її знецінюється.
|
| Категорія: Материнка | Додав: novadoba (24.02.2014)
| Автор: Олег КОНДРАЦЬКИЙ
|
| Переглядів: 1156
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
