Статті
Меню сайту
Форма входу
Рубрики
Привітання до свят [15]
Святкуємо [79]
Офіційно [408]
Вісті з державної адміністрації [50]
Районна рада інформує [49]
Управління Пенсійного фонду інформує [25]
Районний центр зайнятості інформує [30]
З прокуратури району [44]
Міліцейський кур'єр [48]
Соціальний захист [90]
Повідомлення з РАЕС [44]
Абетка здоров'я [59]
Материнка [125]
Криниченька [38]
Добрий господар [49]
Молодіжна палітра [50]
Спорт [105]
Люди рідного краю [200]
Село і Люди [29]
Інтерв'ю до ювілею [4]
З редакційної пошти [72]
Творчість наших читачів [75]
На суботній добривечір [124]
Оголошення та реклама [21]
Пошук
Наше опитування
Як Вам наш сайт?
Всього відповідей: 204
Погода
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Вітаю Вас, novadoba · RSS 27.05.2020, 03:29

Головна » Статті » На суботній добривечір

Хто ми: патріоти чи просто мешканці України?
Сьогодні я не на Майдані. Сьогодні я працюю, як звично, за своїм робочим столом. Тому ось ці рядки – моя сповідь, не зі столиці, не із МАЙДАНУ, а зі звичайної поліської глибинки, де також живуть маленькі українці зі щирими серцями…
Я часто задаю собі питання: хто ми: патріоти чи просто мешканці України? Чи може справжній патріот на українському телевізійному каналі, коли до нього звертаються українською, відповідати російською? Так, ми можемо говорити будь-якою мовою, маємо на це право, але… Якщо ти патріот - неодмінно будеш відповідати державною мовою, показуючи свою повагу до народу, серед якого ти живеш, свою мовну толерантність. Бути патріотом - це вважати цю державу Батьківщиною, пов’язувати з нею своє майбутнє, мати духовний зв'язок з народом, що тут живе. Погоджуюсь: бути патріотом у сучасних українських реаліях непросто.
До столиці звідусіль з’їхалися не через партійні переконання, люди просто втомилися боятися, вони хочуть жити в стабільній країні. Кровопролитне побоїще над мирними студентами лише розпалило національний гнів. Людей, як сміття, викидали з Майдану. Чому ж влада воює з власним народом, який його обрав і годує?! Чому вона не чує його болю?! Для маленьких українців це боротьба за людську гідність, за моральні цінності, за краще завтра.
Виникає питання: хто ж переможе? Той, хто мерзне на Майдані за цінності, чи той, хто продає свій голос за 200 грн.? Невже наша совість стільки коштує? Часто доводиться чути: «Я підтримуватиму тих, хто більше заплатить. Мені потрібно жити і годувати сім`ю». Невже думаєте, що ця мізерна сотня врятує вас від скрути?! Невже ви вважаєте, що ваші діти та внуки будуть пишатися вашим вчинком?!
У тому, що відбувається в нашій країні, винні ми самі, адже продаємося за копійки. Самі робимо із себе рабів, у вільній країні, а потім шукаємо винних. Я ж хочу одного: щоб влада з повагою ставилась до своїх громадян, хочу бути вільною серед вільних.
Я радію, коли бачу, як люди до пунктів харчування приносять продукти, закрутки, до місць обігріву – теплі зимові речі. Молоді дівчата з великими червоними хрестами на білих халатах безкоштовно видають найнеобхідніші ліки від грипу, простуди, нежиті… Коли ви ще бачили сильнішу Україну?!!!
Разом з тим мені хочеться плакати. Не через гордість за українців, що зібралися на Майдані, не через владу, що мовчить, а через молодих парубків, що стоять на Майдані по ту сторону барикад за металевою огорожею. Серед них і мій брат… І я не знаю, що відчуває він зараз, у цю хвилину. Та знаю напевно: у тих хлопців із металевими щитами теж є душа і серце… Вони не звірі, як дехто вважає. Вони – наші родичі, друзі, знайомі, брати, сини… Всі ми сподіваємося, що ситуація, у якій ми зараз, зміниться.
А по іншу сторону, на Майдані, стоїть ще один мій брат…
Пригадується епізод із телеекрану. На сцену перед майданівцями вийшов скромний сільський чоловік і впав на коліна. Люди здивовано завмерли. Виявляється, його син служить у тому самому спеціальному підрозділі «Беркут». Згорьований батько зі сльозами на очах просить вибачення. За сина… А скільки отих матерів і батьків з пошматованими серцями щовечора переглядають новини з Майдану з молитвою: «Господи! Бережи наших дітей: і тих, що стоять на Майдані, і тих, що по іншу сторону».
Волю не можна вбити. Її не можна знищити. І нехай я зараз не на Майдані, і нехай мій день починається і закінчується з увімкненого телевізору та Інтернету, я з полегшенням зітхаю після кожної прожитої ночі, що все спокійно. Певно, ще ніколи за останнє століття так не цінували українці світанок, як сьогодні...
Помолюсь за Майдан. За справжніх патріотів нашої країни.
Категорія: На суботній добривечір | Додав: novadoba (22.01.2014) | Автор: Людмила ВЛАСЮК
Переглядів: 327 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Copyright "Новадоба"" © 2013
Зробити безкоштовний сайт з uCoz