Статті
Меню сайту
Форма входу
Рубрики
Привітання до свят [15]
Святкуємо [79]
Офіційно [408]
Вісті з державної адміністрації [50]
Районна рада інформує [49]
Управління Пенсійного фонду інформує [25]
Районний центр зайнятості інформує [30]
З прокуратури району [44]
Міліцейський кур'єр [48]
Соціальний захист [90]
Повідомлення з РАЕС [44]
Абетка здоров'я [59]
Материнка [125]
Криниченька [38]
Добрий господар [49]
Молодіжна палітра [50]
Спорт [105]
Люди рідного краю [200]
Село і Люди [29]
Інтерв'ю до ювілею [4]
З редакційної пошти [72]
Творчість наших читачів [75]
На суботній добривечір [124]
Оголошення та реклама [21]
Пошук
Наше опитування
Як Вам наш сайт?
Всього відповідей: 204
Погода
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Вітаю Вас, novadoba · RSS 27.05.2020, 02:51

Головна » Статті » На суботній добривечір

Хто сказав, що КРИМ – не Україна?


Крим – це мрія для багатьох туристів, але за щоденними клопотами, браком фінансів не кожному вдається потрапити у цей райський куточок. Цьогоріч доля була до мене прихильною і зробила мені подарунок на день народження: подорож до Криму. Однак моя мандрівка співпала з головною подією минулого року - Майданом у Києві. Картала себе, що замість того, аби бути там, де твориться історія, я буду ніжитися на курорті. Водночас, заспокоювала: можливо, там я буду кориснішою. Адже давно вже поширилися міфи про те, що українців у Криму не люблять. Отже, як зустрічають і проводжають у Криму, ставлення до Західної України і, взагалі, чим живе Крим… Одним словом, погляд зблизька.

Українську розуміють всі

В Криму ніби загубилися час і реальність. Хтось живе Україною, хтось Росією, хтось відчуває себе європейцем, хтось залишився у Радянському Союзі. Російськомовних українців у Криму багато, і не тільки корінних жителів. Чим ближче під’їжджали до Сімферополя, тим російськомовнішим ставав наш вагон. Нібито їхала з цими людьми з Ковеля (хто підсів у Луцьку, Рівному, Острозі…), які ще кілька годин тому весело щебетали українською, аж раптом на російському суржику обговорюють останні події. Доброзичливці попереджували: «Українською не розмовляй, кримчани не полюбляють західняків». Дивина та й годі: як же я, живучи на Україні і все життя розмовляючи державною мовою, приїду в Україну і буду розмовляти російською? Ні! Україну – не зраджу!
Спакувавши валізи, дружньо сходимо на сімферопольській землі. Все спокійно мітингувальників немає, місто живе своїм життям. Хоча, враження таке, ніби потрапила у столицю Росії. Всюди російська мова, російські білборди та реклама. Водії маршрутних таксі наввипередки біжать за вами і за «хороші» гроші пропонують доставити вас у будь-яку точку Кримського півострова.
Відразу, поселившись у номері, відчула: мене помітили. «Вы с Западной Украины?» - почувся голос жінки. Розговорилися. Вона – колишній проектувальник, а ось тепер подалась у прибиральниці. І найголовніше: як важко їй не було, як не перекручувала вона слова, але жінка намагалася говорити українською і за моєї підтримки все старанніше вимовляла слова «іншомовного» походження. Зустрічала зі словами «Доброго ранку» і закінчувала «До побачення». Що не кажіть, а так приємно!

«Я не против Росии! Я за единство Украины!»

Моя сусідка у кімнаті теж виявилася російськомовною, але це ніяк не заважало нашому відвертому спілкуванню, попри велику різницю у віці. Вона розповідала, що з легкістю читає українські книги, журнали, газети, однак живе спілкування виходить кострубатим, тому й розмовляє тією мовою, на якій їй зручно. Говорили про життя-буття. Дійшла черга й до політики. Безперечно, дехто з кримчан хотів би, аби Схід України відійшов до Росії, зізнається моя сусідка. « Но я - против! - так же у перший вечір заявила Зінаїда Дмитрівна, яка проживає у Керчі. - Я не против Росии! Я за единство Украины».
Тому, незважаючи на русифікацію Криму (що й не дивно, адже стільки років цей півострів належав Росії), українська національна ідея останнім часом набуває тут все більшої популярності. Особливо це помітно в середовищі молоді. Місцева молодь нарешті починає усвідомлювати, що вона є невід’ємною частиною українського народу, а її доля назавжди тісно пов’язана з Україною. Хоча кримська статистика у цьому плані невтішна: із 626 загальноосвітніх шкіл, наявних на півострові, лише 6 - україномовні. Подібна ситуація і з вищою освітою – із 45 кримських вузів лише один можна назвати українським – це філія Київського національного університету культури та мистецтв. В автономії немає жодної української бібліотеки і жодного українського театру, діє лише одна телерадіокомпанія, яка веде мовлення українською мовою, із 800 друкованих періодичних видань лише 3 – україномовних. Думаю, лепту в русифікацію Криму вніс кожен українець, який боїться показатися білою вороною і відразу ж за Сивашем переходить на «общепонятный». А кожен з нас: і ті, хто там живе, і хто відпочиває, мають перед Кримом обов’язок.
До речі, не можу не відмітити, що директор санаторію, де я відпочивала, розмовляв українською мовою. Ну хіба це не приклад для наслідування?! Також чимало людей при розмові з російської переходили на українську. А ще тут люблять гурт «Океан Ельзи», який співає виключно українською. І всі його розуміють, і весь стадіон підхоплює: «Моя маленька незалежність».

У моді - приватний бізнес

Щодо відпочинку, то таке задоволення у Криму коштує не дешево. За ті ж самі гроші ви могли б спокійно відпочити в Болгарії, Туреччині чи Єгипті. Але для чого їхати за кордон, коли ми самі маємо надзвичайно красиві краєвиди. Кримський півострів вражає унікальністю та різноманітністю туристичних об’єктів. Безумовно, Крим живе туристами. Де б ти не був, але житло тебе знайде і на вулиці тебе не залишать. Закладів харчування на пляжах може бути більше, ніж людей. Кримчани живуть заробітками, і ніхто не думає про вищі цілі, про майбутнє. Тут всі конкуренти, бо ніхто не хоче втрачати можливість отримати прибуток. Тим паче, що сюди навідується чимало іноземців.
Хочеш полежати біля моря на пісочку – плати, бо здебільшого тут приватна територія. На безплатному пляжі тісняться всі, які приїхали сюди «дикунами», кожен сантиметр на вагу золота. Ніхто й не дивується, що біля визначної пам’ятки «Ластівчине гніздо» російський бізнесмен за високим парканом щось собі будує. Довелося побачити (щоправда, лише з висоти) і віллу російської співачки Алсу та ще деяких українських персоналій.

Кримчани за інформаційним бортом

Ще одне, що викликає тривогу: телебачення. Здебільшого тут транслюють російські канали, кримські та ті українські, які належать владним структурам і висвітлюють події однобоко. Тож дивуватися, що кримчани відчувають себе осторонь сучасної історії України не доводиться. Для багатьох із них першою причиною громадянської пасивності є брак інформації. Коли ж у Києві почались масові акції, телебачення це подало як те, що бешкетники вийшли на площу, перетворили її на сміттєзвалище, ще й «беркутят» били, тож добре, що порушників покарали.
Однак, знаходилися тут люди, які цікавилися Майданом. Зокрема, наші сусіди за столом в кафе. Подружжя старшого віку з Києва. Обоє наукові співробітники інституту. Пані Лілія з осудом розповідала, у якому занедбаному стані зараз знаходиться столиця, а пан Василь про те, що такого свята він не бачив у столиці вже давно…
Як би там не було, а кожен з нас хоче жити по-європейськи. Сьогодні всі ми мріємо про те, щоб українські міста відповідали високим міжнародним стандартам, на вулицях зустрічати людей, які посміхаються один одному і які задоволені своїм життям. Тому я щиро вірю, що в Криму по-справжньому зазвучить українська пісня, транслюватимуться українські фільми та популярності набуде класична українська література. А в школах будуть вчити українську мову та поглиблювати знання з історії своєї держави. І наостанок додам: друзі, перш, ніж милуватися закордоном – подивіться свою країну. Насправді вона цікава та унікальна! Українці, відпочивайте в УКРАЇНІ! І від того вона стане ще більш УКРАЇНСЬКОЮ!
Категорія: На суботній добривечір | Додав: novadoba (03.02.2014) | Автор: Людмила ВЛАСЮК
Переглядів: 348 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Copyright "Новадоба"" © 2013
Зробити безкоштовний сайт з uCoz