«Ми так і не звикли жити на асфальті»
Подружжя Махновців із Луцька планує повернутись у рідну Четверню, де літом господарюють в батьківській хаті.
Панас Семенович і його дружина Тетяна Михайлівна - уродженці Четверні. Разом ходили в один клас місцевої школи, а подорослішав, вирішили поєднати свої долі. Згодом подалися до Луцька шукати кращого життя.
- Чоловік у столиці закінчив училище, відслужив в армії, - пригадує пані Тетяна. - Я ж після навчання у торговому технікумі працевлаштувалась на луцькій оптовій фірмі, що торгувала одягом і пропрацювала там сорок років, з них двадцять віддала посаді завсклада. Потім шість років була завідуючою піцерії.
Нині Панас Семенович трудиться на луцькому заводі «Мотор» слюсарем по ремонту аеродвигунів. Стопами батька пішов син Петро, який також трудиться не цьому заводі, живе разом з батьками. Дочка ж Оксана вже обзавелась власною сім’єю і мешкає окремо, має двох дочок.
– Після смерті тещі у Четвертні в спадок нам залишився невеликий будинок, - повідує Панас Махновець. – А оскільки ми не звикли жити на асфальті, хоч і проживаємо в місті, вирішили підлагодити його та облаштувати для комфортного проживання.
Всередині будинок виглядає цілком сучасно: стіни обшиті гіпсокартоном, де потрібно, покладена плитка, все пошпакльовано та пофарбовано, замінені проводка і двері. «Сільський» дизайн оселі видає хіба що груба із двома камфорками, переобладнана із печі, та балки, оброблені майстром на сучасний лад.
Тож поки Панас Семенович ще працює, Махновці-старші проживають у Луцьку, у селі лише влітку та на вихідні. Приїжджають не лише на відпочинок. Окрім завершення окремих ремонтних робіт, догляду потребує городина та живність.
Найперше господиня переймається квітами (особливого гарно дивляться на подвір кущі троянд), а вже потім усім іншим, в тому числі і городиною. Разом з чоловіком посадили трохи картоплі, посіяли пшеницю, та найбільше мають помідорів, розсаду яких Тетяна Михайлівна власноруч вирощує на балконі міської квартири.
- Перший раз спробувала посадити тридцять кущів, наступного року – шістдесят, - ділиться зі мною господиня. - Сподобалося це заняття, тож минулоріч було вже триста п’ятдесят кущів, а цьогоріч усі шістсот (63 сорти). Вже в минулому році помідорами забезпечили всіх: і родичів, і друзів, та ще й наробили усіляких закруток.
Як виявилось під час розмови, пану Панасу три роки тому зробили операцію з шунтування серця, то помідор – один із овочів, який йому можна їсти. Можливо, саме це і стало причиною такої любові до помідорів, які за словами господаря, дуже різняться і смаком, і запахом від куплених. Поряд із помідорами на присадибній ділянці знайшли своє місце і двісті кущів десяти сортів болгарського перцю. Живність представлена шістдесятьма бройлерами, від яких торік отримали аж сто тридцять кілограмів м’яса.
За кропіткою роботою господарі не забувають слідкувати за благоустроєм своєї сидиби. І за словами Четвертнянського сільського голови Степанії Підвальної їхнє подвір’я є взірцем для інших.
|
| Категорія: На суботній добривечір | Додав: novadoba (18.08.2015)
| Автор: Сергій ГУСЕНКО
|
| Переглядів: 415
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
