Моя вулиця – моя історія жива
[/b] У кожної вулиці, як і у людини, є своя історія. Вулиця 1-го Травня в райцентрі, на якій я живу, одна з найстаріших вулиць селища. Сьогодні на ній знаходиться 62 будинки, проживає близько 300 чоловік. Але в 1930-х роках, вона мала іншу назву – Торгова.
Ця назва була невипадковою. Адже саме на цій вулиці знаходився великий ярмарок, на якому торгували власними виробами ремісники, сільськогосподарськими продуктами селяни. Особливою популярністю серед жінок користувались так звані онучники, які міняли хустки на ганчір’я.
Жителька вулиці Катерина Шиліна розповіла, що ярмарок розміщувався від вулиці Головної (нині вулиця Кала Маркса) і тягнувся аж до костьолу. Поряд з її будинком знаходиться і до цього часу криниця, біля якої ярмаркуючі напували худобу. Існував навіть звичай кидати в нього монети, щоб повернутись сюди ще не один раз. В ці ж роки на місці нинішньої виправної установи знаходилась фабрика із виготовлення паркету. В післявоєнний час на її місці діяв ліспромгосп. Височенна цегляна труба, на яку ми споглядаємо і сьогодні, щоденно своїм гучним голосом-свистком оповіщала всіх про початок і кінець робочого дня, обідню перерву. Чути її було не тільки в Маневичах, але й в ближніх селах. По точності її сигналу можна було звіряти годинники.
Вулиця дуже активно почала розбудовуватись в післявоєнний період. Розпочиналась вона великим сквером, в якому працював літній кінотеатр, знаходився фонтан, скульптура «Мати з дитиною», яка сьогодні прикрашає територію дитячого садка №2. В сквері працювала квітникарка – покійна Марія Мельник. Вона прикрашала квітами цей сквер, доглядала за ними більше п’ятнадцяти років.
Працювало три корпуси школи, які знаходились на цій вулиці. Нині це житлові будинки: №21 (в будівлі розміщувались початкові класи), №8 (середні класи), №15 (старші класи). Пізніше в будинку №15 розташовувалась районна поліклініка. В будинку знаходиться відділення військкомату розміщувались райкоми партії та комсомолу. На вулиці також знаходились прокуратура, бібліотека та ощадкаса.
Вулиця швидкими темпами забудовувалась і житловими будинками, простягаючись аж до Німецького ставу. Люди допомагали в забудівлі один одному в тяжкий післявоєнний час. Покійна Ганна Кучміюк розповідала, що в той час недостатньо було будівельного матеріалу, навіть цвяхів важко було купити, розповідала, не кажучи вже про інші матеріали.
Працювали усі важко, та коли закінчувався робочий день, то збирались до сусідів на вечорниці. Найчастіше ходили до хати дядька Веремія, щоб осягнути силу Божого писання, бо лише у нього одного була Біблія. А ми, діти, збирались в будинку сім’ї Мефаніків, де нас радо частували соленими помідорами та печеною в печі картоплею. Їжа ця здавалася смачнішою, ніж вдома. Після навчання ж в школі юрбою бігли до діда Петруся, який нам залюбки грав на скрипці та бубоні. Жодне свято на вулиці не обходилось без його музики, особливо зимовими вечорами.
Багато ветеранів війни, які вже відійшли у Вічність, проживало на нашій вулиці: Василь Мельник, Афанасій Кучміюк, Іван Вакулі, Олексій Верешко, Модест Смаль, Ничипір Соломанчук.
Сторожили вулиці та їх нащадки могли б ще багато цікавого повідати про свою рідну вулицю, про її працьовитих людей.
Згадуючи минуле вулиці, звичайно, хочеться думати і про її майбутнє. Проте сьогодні вона має далеко не сучасний вигляд. На превеликий жаль, замість асфальту, викладене каміння, яке щоденно добивають лісовози. Між будинками № 34, 36 розливається вічна водяна баюра. Про газифікацію, водопостачання можна лише мріяти. Але мешканці вулиці намагаються підтримувати порядок, дбати про благоустрій.
Сьогодні для учнівської молоді пропонується безліч Всеукраїнських обласних історико-краєзнавчих експедицій. На мою особисту думку варто започаткувати свою районну краєзнавчу експедицію «Моя вулиця - моя історія жива». Скільки цікавого можна було б дізнатись!
|
| Категорія: На суботній добривечір | Додав: novadoba (20.03.2014)
| Автор: Надія Роденко, смт Маневичі
|
| Переглядів: 590
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
