Саша Пікалов на святі "Останного дзвоника" у школі № 4 м. Кривий Ріг. Надія Роденко тримає мікрофон.
Телепередача «Вечірній Київ», користується неабиякою популярністю серед глядачів. Не часто вдається побачити в одній програмі стільки несподіваних режисерських знахідок. До того ж, у «Вечірньому Києві» є те, чого бракує іншим, - гумор з перцем, що викликає водночас сміх і сльози. З особливим захопленням я спостерігаю за виступами Володимира Зеленського та Олександра Пікалова – мого колишнього учня. Саша навчався у Криворізькій середній спеціалізованій школі з поглибленим вивченням іноземних мов № 4. Він з друзями складав сценарії, готував виступи в ролях. Вони творили на сцені та-а-а-ке, що переповнений шкільний зал задихався від сміху, тому їхні виступи завжди чекали з особливим нетерпінням. Пізніше хлопці об’єдналися в команду, яку назвали абревіатурою ШТЕМ (шкільний театр естрадних мініатюр). Особисто до мене, як заступника директора школи з виховної роботи, постійно надходили претензії від класного керівника Сашка, бо ж він запізнювався на заняття, а той пропускає уроки. Дивлячись на Сашу, я запитувала в нього: «Де ви буваєте? Що мені з вами робити?» Відповідь була дуже проста і майже переконлива: «Та ми ж нічого поганого не робили, а зібрались в підвалі житлового будинку і писали сценарії нашого виступу». І сміх і гріх від такого пояснення. У студентські роки хлопці команду КВК (клубу веселих і кмітливих) не випадково назвали «95 квартал». Цифра 95 для Володимира Зеленського, можна сказати, є знаковою. Навчався він у сусідній з четвертою школою гімназії за номером 95 і закінчив цю гімназію в 1995 році. Всі друзі зустрічались на 95 кварталі. Коли готувались до традиційного свята закінчення школи, то вирішили створити «Музей несподіваних речей», тобто зібрати дитячі речі випускників – чепчики, найулюбленіші іграшки, підгузки, соски, взуття… Батьки цю ідею активно підтримали. Сашко Пікалов заявив, що у нього нічого такого немає, але він пам’ятає віршик: «Я люблю свою лошадку, Причешу ей шерстку гладко…» Тоді в гаражі якогось фотографа ми знайшли дитячу іграшку - коника–гойдалку. І на святі Сашко із стрічкою «Випускник» залюбки продекламував цей віршик для всіх присутніх, сидячи на конику. Після закінчення школи Саша з друзями по ШТЕМу вступив до Криворізького гірничого інституту (нині це Національний технічний університет). Студентами хлопці активно виступали в команді КВК «95 квартал». Водночас вони звернулись до мене з проханням, аби допомогла їм організувати для учнівської молоді дискотеки. У вільний від занять час крутили дискотечні програми при Дзержинському центрі дитячої та юнацької творчості міста Кривий Ріг. При цьому свої творчі виступи не залишили. На той час це було для них простим захопленням, яке приносило їм задоволення. Згодом це стало їхньою професією. Що таке талант? Це не тільки дане Богом обдарування, а працелюбність, цілеспрямованість, сила волі. У хлопців все вийшло на «відмінно», хоча про професійне театральне майбутнє навіть не думали. Але життя внесло свої корективи у вибір майбутньої професії. Сьогодні ж в їхні сонячні посмішки закохано багато глядачів. Дарувати глядачам радість – сенс їхнього життя. Мені приємно думати про те, що на моєму учительському шляху було не просто багато хороших учнів, але ще й таких веселих, одержимих і невгамовних.
