Сьогодні хто як може висловлює підтримку українським військовим, які борються за незалежність на Сході країни. Одні збирають кошти, інші в’яжуть шкарпетки, а ще інші печуть пиріжки та готують олів`є.
Діти ж пишуть солдатам листи: малюють мирне небо, сонце і щасливе майбутнє, додаючи зворушливі побажання перемоги та найшвидшого повернення до своїх рідних. І мені чомусь здається, що цей аркуш паперу для бійців у касках, з автоматами за плечима, сивочолих і юних, є найціннішим подарунком, бо всі вони пахнуть домівкою, де на них чекають з молитвою. Дарина Васюхник – учениця 7-го класу Колківської ЗОШ-ліцею – не залишилася осторонь й собі відправила бандероль на Схід. І яким величезним було її здивування, коли за кілька днів пролунав телефонний дзвінок з фронту.
- Наша розмова була нетривалою, - говорить Дарина. – Вони лишень встигли подякувати за листа з малюнком українського козака. А ще надіслали фото на телефон, де тримають в руках аркуш паперу з моїм малюнком. Я не знаю ні їхніх імен, ні звідки вони родом. Але я щаслива від того, що мій лист хоч на хвильку приніс їм спокій і домашнє тепло, якого так не вистачає бійцям на фронті.
Діти сприймають війну по-особливому, тому їхні листи – найщиріші в світі. І таких юних, як Даринка, є багато. Вони кладуть душі на аркушах паперу, старші діти вільно висловлюють думку, а молодші передають усі свої почуття на малюнку. Вони навіть не підозрюють, що їхні листи такі ж важливі, як і гуманітарна допомога. Адже скільки пар очей вдивляються в несміливі дитячі рядочки, які несуть їм віру в те, що вони потрібні своїй Україні. Є такі солдати, які носять листи біля серця і вірять в те, що такі обереги збережуть їм життя. Це дає їм силу, коли бачать радісні малюнки дітей, заради яких вони живуть і воюють за мир. А маленькі патріоти, в свою чергу, надіються, що їхні сонячні «привіти» і щирі побажання стануть справжніми янголами-охоронцями для всіх військових, котрі кожну хвилину ризикують життям, захищаючи Батьківщину. І, що найголовніше: діти не малюють війну. Всі їхні листи пронизані гордістю та вдячністю за подвиги українських солдатів, в кожному прохання: «Повертайтеся живими!». У них сміється небо і колосяться золоті хліба, цвітуть квіти і височіють золотоверхі куполи храмів. Значить, з нами Бог. За нами буде й перемога.
У час, коли світ заполонив Інтернет, можна лише здогадуватися, що відчувають хлопці, коли тримають в руках ці аркуші паперу. Однак всі ми розуміємо, що їхнє серце б’ється частіше, коли у білому конверті приходить звістка з батьківщини, особливо написана дитячою рукою. Так само з тривогою і ми чекаємо новин зі Сходу: читаючи газети, слухаючи радіо чи дивлячись телебачення. І зовсім не важливо, що ми не знайомі. Вирушаючи в черговий бій, під обстрілами «градів» та «ураганів», їдучи в БТРі, сидячи в окопі, кожнісіньку мить нехай наші захисники відчувають, що для нас вони найкращі, наймужніші, найрідніші. Можливо ця віра рятує бійцям життя. Свята істина у словах волинської поетеси Світлани Костюк: «…Листи відкриті відправляю в світ людей… Вони в дорозі вже, беззахисні, як діти… А раптом хтось пригорне до грудей? Або вони когось зуміють обігріти…». Пишіть листи солдатам на війну…
|
