Волинь свою не розлюблю ніколи…
Волинь свою не розлюблю ніколи…
Я там родилась, та все ж…
Моя душа про неї не озветься болем,
Вона мені судилась теж.
Я гордістю її не стану…
Звичайна жінка з мріями, та все ж…
Її любить повік не перестану,
Той край в душі моїй світанками воскрес.
Чи ж доросту колись до України,
Щоб врешті-решт піднятися з колін?!
Чи буду гідною донькою я Волині?!
Найкращої з усіх земних перлин…
Шляхи, дороги, перехрестя…
Шляхи, дороги, перехрестя…
Стежин широких безкінечні ниті.
В мені цей біль дощинкою озветься,
Бо кожен шлях, то вже є вічність миті.
Хвилини йдуть, несуть на крилах час,
Годинникова стрілка так біжить завзято.
Одного хочу, щоб пам’ятали нас:
Отих, що вже були, і буде ще багато.
|
