Статті
Меню сайту
Форма входу
Рубрики
Привітання до свят [15]
Святкуємо [79]
Офіційно [408]
Вісті з державної адміністрації [50]
Районна рада інформує [49]
Управління Пенсійного фонду інформує [25]
Районний центр зайнятості інформує [30]
З прокуратури району [44]
Міліцейський кур'єр [48]
Соціальний захист [90]
Повідомлення з РАЕС [44]
Абетка здоров'я [59]
Материнка [125]
Криниченька [38]
Добрий господар [49]
Молодіжна палітра [50]
Спорт [105]
Люди рідного краю [200]
Село і Люди [29]
Інтерв'ю до ювілею [4]
З редакційної пошти [72]
Творчість наших читачів [75]
На суботній добривечір [124]
Оголошення та реклама [21]
Пошук
Наше опитування
Як Вам наш сайт?
Всього відповідей: 206
Погода
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Вітаю Вас, novadoba · RSS 26.04.2024, 11:16

Головна » Статті » На суботній добривечір

«Воскресну нині! Ради їх, Людей закованих моїх…»


Як часто ми звертаємось до Шевченка? Якщо без лукавства, то для більшості творчість геніального сина українського народу обмежується шкільною програмою. Пощастило тим, у кого був хороший учитель, який не тільки прищепив інтерес до безсмертної поезії, а й допоміг розгледіти у «старому дідові» у смушевій шапці й кожусі (а такий портрет найчастіше висів у класах) сорокап’ятилітнього волелюбного патріота, який після переслідувань, десятилітнього заслання, хвороб не відрікся від своїх поглядів, не відрікся від свого багатостраждального народу, не відрікся від матері України. «Караюсь, мучусь, але не каюсь», - у цьому весь Шевченко.
Раз сказавши: «А Україна навіки, навіки заснула», - він заходився її будити. Будити словом, правдивим, викривальним, гнівним. «Возвеличу отих рабів німих! Я на сторожі коло їх поставлю слово».
Виповнюється 200 років з дня народження Апостола правди і свободи, як ми часто називаємо Тараса Григоровича, а слова його обпікають душу, здається, що написані вони сьогодні.
Плаче ненька Україна…
Плаче кожна мати,
Та, що сина відпустила
Волю здобувати.
Воля, яка нам дісталася як манна небесна у 1991, потребувала, щоб через 22 роки її відстоювали на барикадах у серці Києва у січневі морози, щоб за неї пролили кров, щоб сто найкращих несли службу на небесах.
Борітеся – поборете,
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас сила
І воля святая.
Уривок із поеми «Кавказ» у виконанні Сергія Нігояна, 20-літнього вірменина із Дніпропертовщини, на тлі барикад звучав настільки щиро, заклично і заворожуюче, що не залишив байдужим жодного. Як бачимо Тарас Шевченко став частиною кожного, хто вважає себе українцем не лише по крові, а й по духу. Сергій Нігоян загинув одним із перших. Вічна слава Героям!
Муштрована царська Росія була тюрмою поневолених народів. У поемі «Сон» Шевченко викриває і засуджує всю ницу сутність російського царизму, його загарбницьку політику. Це він, царизм, «неситим оком на край світу заглядає, чи нема країни, щоб загарбать». Чим сьогоднішня політика Путіна відрізняється від політики царської Росії? Навіть краю світу не шукають, ось він Крим, зовсім близько, рукою подати. Невже мало Чечні, Абхазії, Південної Осетії? Що забув ти у Криму, дорогий наш «старший брате»?
Страшно дивитися канали російського ТБ. Брехливе перекручення, підтасовка фактів, маніпуляція свідомістю людей, виступи відвертих українофобів. А вони ж як люди освічені, читали Шевченка, не могли не читати. Цікаво, який вірш Тараса декламував Путін на зібранні української інтелігенції в Києві, про що згадує Ада Роговцева у своєму зверненні, де просить президента Росії змилуватись над українським народом і запобігти кровопролиттю?
Звісно, сьогодні винних у тому, що «доборолась Україна до самого краю» ми не повинні шукати на стороні, бо ж винуваті самі. Це за нашої згоди, за нашого несусвітнього терпіння приходили до влади ті, хто

…отечество так любить,
Так за ним бідкує,
Так із його, сердешного,
Кров, як воду, точить.
Хіба не ми маємо нести відповідальність за те, що суспільство наше всуціль корумповане, що у державі все купується – продається?
Люде, люде!
За шмат гнилої ковбаси
У вас хоч матір попроси,
То отдасте.
То, можливо, тепер, коли виросло нове покоління (а ми його так довго чекали!), яке не хоче, щоб ним керували «раби, підніжки, грязь Москви, Варшавське сміття», Ми нарешті отямимось, оглянемося, обдумаємо, і засукавши рукави почнемо працювати над розбудовою власної держави?
Ми так хочемо стати в один рівень з європейцями, так хочемо бути вільними серед вільних і рівними серед рівних. Але щоб поважали тебе – поважай себе сам.
Не дуріте самі себе,
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.
Бо ж загальновідомо, що «у своїй хаті – своя правда і сила, і воля».
Тільки національна ідея, тільки громадянський мир забезпечать нам щасливе майбутнє:
І оживе добра слава
Слава України.
І світ ясний, невечірній
Тихо засіяє…
Обніміться ж, брати мої,
Молю вас, благаю.
Категорія: На суботній добривечір | Додав: novadoba (11.03.2014) | Автор: Алла БУБНЮК
Переглядів: 527 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Copyright "Новадоба"" © 2013
Зробити безкоштовний сайт з uCoz